Особенно,... 
74 
— Зрадники завжди підозріливі, — втомлено сказав Гандальф. — Бачу, ти мене не розумієш, бо інакше не довелось би пояснювати, що я смерті твоєї не шукаю. Можеш не побоюватись за свою шкуру, я зумію відвернути від тебе будь–які посягання. Якщо послухаєш мене, то підеш з Ортханка вільно.
— Привабливо звучить! — скривився Саруман. — Гандальф Сірий дбайливий та ласкавий без міри! Не сумніваюсь, якби я вийшов, це тебе втішило б: адже Ортханк дуже зручне гніздо для мага! Але куди мені поспішати? І що значить «підеш вільно»? Ти не поставиш ніяких умов?
— Поспішати тебе міг би примусити хоча б вид з вікон Ортханка. Та й інші приводи знайдуться, якщо подумати. Слуги твої вбиті або порозбігались. Сусідів ти сам зробив ворогами. А пана свого ти обманув чи збираєшся обманути. Коли Криваве Око звернеться сюди, воно буде сповнене лютого гніву. А щодо волі… я маю на увазі повну волю, без умов та обмежень. Йди, куди схочеш, хоч до Мордору, тільки віддай ключ від Ортханка та патерицю. Я збережу їх та віддам, коли заслужиш.
Саруман поперхнувся і аж посинів.
— Коли заслужу? — вискнув він. — Розумію, розумію! Коли ти здобудеш також ключі від Барад–Дура, корони сімох королів та патериці іі’яти магів! Скромні плани! Ти зумієш їх втілити і без моєї допомоги. Я маю свої справи. Не будь дурнем! Якщо бажаєш порадитися зі мною, то оговтайся, поки не пізно! І не тягай за собою цю дрібну сволоту, що чіпляється за полу твого плаща. На все добре!
Він обернувся й попрямував углиб башти.
— Сарумане, повернись! — владно покликав його Гандальф.
І Саруман повільно, важко дихаючи, немов якась сила тягла його мимохіть, повернувся на балкон та підійшов до перил. Обличчя його прорізали зморшки, пальці стискували товсту чорну тростину.
— Я не дозволяв тобі піти, — суворо сказав Гандальф. — Я не скінчив. Ти збожеволів, Сарумане! Шкода! Твоя мудрість послужила б добрій справі, але ти волієш замкнутись у башті та пережовувати рештки погорілих планів. Що ж, сиди! Але попереджаю — пізніше вийти стане важко! Може, тільки слуги Саурона витягнуть тебе… Слухай, Сарумане! — голосно, рішуче промовив Гандальф. — Я вже не той Гандальф Сірий, котрого ти зрадив. Перед тобою Гандальф Білий. Я вирвався з пазурів смерті, і тепер ти не маєш власного кольору. Виключаю тебе з Братства Магів та з Ради Мудрих!
Гандальф здійняв руку догори і холодно, виразно сказав:
— Сарумане, я ламаю твою патерицю!
Чорна тростина в руці Сарумана затріщала й розлетілась на тріски; різьблений набалдашник впав до ніг Гандальфа.
— Геть! — сказав Гандальф.
Саруман скрикнув, відсахнувся від перил і зник за дверима. Тієї ж миті важкий снаряд, пущений зверху, вдарив туди, де щойно стояв Саруман, відскочив від перил, пролетів на волосину від голови Гандальфа та врізався у ґанок. Залізні перила погнулися, від гранітних сходин бризнули скалки. Але гладка куля з темного матового скла, непошкоджена, покотилася, підстрибуючи, вниз по сходах і плюхнулась би до брудної калюжі, якби Пін не кинувся навздогін і не вхопив її в останню мить.
— Негідник! Б’є спідтиха! — вигукнув Еомер.
Гандальф тільки похитав головою:
— Ні, цим снарядом Саруман кидатись би не став і нікому б не дозволив. Кулю кинули звідкись зверху. Судячи по всьому, це прощальний привіт від Гадючого Язика. Він схибив, бідолашний!
— Схибив тому, що не міг вирішити, кого більше ненавидить, тебе чи Сарумана, — сказав Арагорн.
— Можливо, — згодився Гандальф. — Цим двом спільне життя не буде солодким. Якщо Гадючий Язик вивернеться з Ортханка живим, це для нього незаслужене щастя…
Тим часом Пін, крекчучи та згинаючись від ваги, волочив свою здобич по сходах.
— Гей, друже, а віддай–но мені цю кульку! — схаменувся Гандальф. — Хто тебе прохав її хапати!
Він підбіг до гобіта, вихопив кулю з його рук та поспіхом загорнув у полу свого плаща.
— Цим я займусь сам. Оце так прислужився хазяїнові Гадючий Язик, нічого не скажеш. Сам Саруман нізащо б його не викинув.
— А може, він має щось більш придатне для цього? — сказав Гімлі. — Якщо ти скінчив, давайте відійдемо звідси подалі.
— Тут все скінчилось, — сказав Гандальф. — Ходімо.
Вони спустилися з Ганку. Роханці радісно зустріли Теодена та шанобливо схилились перед Гандальфом. Сили Сарумана вичерпались. Усі бачили, як слово Гандальфа зламало патерицю чародія.
74 
