Особенно,... 
74 
— Він у тебе? — зойкнув Фродо. — Тут? Семе, ти — золото!
Раптом голос його захрип.
— Віддай мені його, — сказав він, простягаючи тремтячу руку. — Зараз же віддай, тобі не можна його тримати!
— Будь ласка, вже віддаю, — сказав Сем, трохи ображений. — Беріть, пане! — Він помалу витяг Перстень з–за пазухи і стягнув ланцюжок.
— Тільки майте на увазі, пане: ми вже в Мордорі. Як вийдемо, побачите і Вогняну Гору, й інше. Перстень поважчав і заворушився… Вам важко буде, пане. Хіба мені не можна допомогти вам?
— Ні в якому разі! — різко обірвал Фродо, висмикнувши ланцюжок з Перснем із рук Сема. — Ти не отримаєш його, злодію!
Він так і упився в Сема очима, розширеними від тривоги і люті. Раптом, стиснувши Перстень в кулаці, він завмер нерухомо; потім мутний погляд посвітлішав, він потер лоба, поворушив плечима. Дія павучої отрути ще не зовсім минула, і страшенна мара здалась йому реальністю: Сем перетворився на орка, що тягне до скарбу жадібні лапи, — в огидну потвору зі слинявою пащею! Але мара швидко згинула, і знову перед ним сидів на підлозі його Сем, а по щоках його текли сльози.
— Семе, ти що! — перелякався Фродо. — Я щось погане сказав? Вибач, я не хотів! Після всього, що ти зробив… Це Перстень, злий Перстень глузує над нами! Краще б його ніхто і ніколи не знаходив! Не сердься, Семе. Я повинен донести свій тягар до кінця. Тут ніщо не допоможе. Долю не зміниш…
— Добре, добре, пане Фродо, — погодився Сем, втираючи сльози рукавом. — Я все зрозумів. Але допомогти я все ж таки можу. Я вас виведу звідси! А поки що треба знайти одіж, зброю і харчі. Перше найлегше. Якщо ми вже у Мордорі, одягнемося орками за місцевою модою — і ви, і я. Коли мандруєш удвох, треба виглядати достойно. А поки що вгорніться!
Він скинув свій сірий плащ і вдягнув його на Фродо. Потім витяг з піхов Жало.
Клинок світився слабко, ледве помітно.
— Я й забув, пане, адже ви мені позичили свій меч — пам’ятаєте? — і фіал Галадріелі. Ось перше, а от і друге. Але я їх трохи пізніше поверну, добре? Я піду на пошуки, а ви почекайте. Я швиденько!
— Обережніше! І не зволікай. Може, тут недобитки по кутках ховаються…
— Нічого не поробиш, маємо ризикнути, — сказав Сем і поповз по драбині. За хвилину голова його знов з’явилася в люку — він кинув на підлогу довгий ніж.
— Знадобиться, — сказав Сем. — Той орк, що вас ударив, дуже поспішав і шию скрутив. Ви, пане, втягніть драбину, якщо зможете, і не спускайте, доки я не назву пароль: «Елберет». Це слово ельфійське, його жоден орк не вимовить.
Фродо посидів трохи, вгамовуючи дрож та відганяючи паморочні, страшні думки. Потім загорнувся в плащ, підвівся і почав ходити сюди–туди, зазираючи в усі кутки своєї в’язниці.
Хвилини тягнулись наче години, але нарешті пролунало: «Елберет! Елберет!», і Фродо спустив драбину. Сем з’явився, важко дихаючи і тримаючи на голові чималий оберемок речей, який відразу кинув на підлогу:
— Тепер, пане, треба поспішати. Довелося попобігати, доки знайшлися речі, хоч трохи схожі на ваш розмір. Нікого немає, все тихо, але мені щось не подобається. Немовби хтось стежить за цим місцем. На жаль не можу пояснити, але чую — десь поблизу вештається один з цих… Може, на небі… хтось з крилатих.
Сем розв’язав оберемок. Фродо дивився на його здобич з відразою, але подітися не було куди: або чимчикувати гольцем, або натягати це огидне дрантя. Фродо натягнув довгі волохаті штани і засмальцьовану шкіряну куртку, а поверх ще й кольчугу, коротку для гобліна, але задовгу і важку для гобіта. Кольчугу перетягли поясом, до якого був причеплений широкий ніж. Сем приніс і декілька шоломів на вибір. Один з них сяк–так згодився Фродо — чорна шапка з залізним околишем, з обтягненим шкірою налобником; гострий, як дзьоб, виступ прикривав перенісся, а над ним знак Кривавого Ока.
— Речі моргульські, з солдатів Горбага, — менші і чистіші, — сказав Сем, — але після сьогоднішнього хизуватися в них необачно. Тепер дайте–но подивитися на вас! Справжнісінький орк, прошу вибачити, коли б іще маску надягти, руки витягнути, а нога вивернути… На всяк випадок загорніться ще в оце, — додав він, простягаючи йому цупкий чорний плащ. — Тепер гаразд! По дорозі підберемо ще де–небудь щит.
— А ти, Семе? Ти ж збирався теж перевдягнутися?
— Знаєте, я поміркував і передумав. Залишати тут мої речі не можна, а спалити або ще якось знищити неможливо. Кольчугу на все це не натягнеш, я лише прикриюся чим–небудь.
74 
