141 
— Привіт.
— Добрий вечір, Річко.
— "Річка" — це Джордан, це ж від річки Йордан, — пояснив рон_ _ Вони всі мають кодові імена, хоч їх легко впізнати…
_ Цсс! — засичала Герміона.
_ Та перш, ніж почати розмову з Роялом і Ромулом, —
продовжував Лі, — зробимо коротке повідомлення про ті
смерті, які навіть не згадували, вважаючи їх не надто важливими, "Чаклунська радіомережа новин" та "Щоденний віщун". З великим сумом сповіщаємо нашим слухачам про вбивство Теда Тонкса і Дерка Кресвела.
Гаррі стало млосно. Він злякано перезирнувся з Роном і Герміоною.
— Також було вбито ґобліна на ім'я Ґорнук. Як нам відомо, маґлородець Дін Томас та ще один ґоблін, які подорожували разом з Тонксом, Кресвелом і Ґорнуком, врятувалися. Якщо Дін нас чує, або хтось знає, де він перебуває, повідомляємо, що його батьки й сестри відчайдушно чекають хоч якоїсь звістки.
— Тим часом у Ґедлі було знайдемо мертвими у власному будинку родину з п'яти маґлів. Маґлівська влада пояснює їхню смерть витоком газу, але, за інформацією, яку мені на дали члени Ордену Фенікса, це було смертельне закляття — ще одне свідчення, на додачу до безлічі інших, що вбивства маґлів стають за нового режиму таким собі спортом, роз вагою.
— А ще ми з жалем інформуємо слухачів, що в Ґодриковій Долині було знайдено останки Ватільди Беґшот. Усе свідчить про те, що вона померла кілька місяців тому. За повідомленням Ордену Фенікса, на її тілі виявлено сліди ушкоджень, завданих темною магією.
— Шановні слухачі, дозвольте оголосити хвилину мов чання на пам'ять про Теда Тонкса, Дерка Кресвела, Батільду Беґшот, Ґорнука та безіменних, але гідних не меншого жалю маґлів, замордованих смертежерами.
Радіо вмовкло, і Гаррі, Рон та Герміона також не промовили ні слова. Гаррі прагнув почути новини — і водночас боявся того, що може прозвучати далі. Уперше за тривалий час він відчув такий тісний зв'язок із зовнішнім світом.
— Дякую, — пролунав голос Лі. — А зараз ми попросимо нашого постійного співробітника Рояла розповісти нам останні новини про те, якої шкоди завдає новий чаклун ський режим маґлівській спільноті.
— Дякую, Річко, — прозвучав низький, неквапливий і заспокійливий голос, що його неможливо було сплутати з жодним іншим.
— Кінґслі! — заволав Рон.
— Та знаємо! —цитьнула на нього Герміона.
— Маґли й досі нічого не знають про джерело їхніх нещасть, численних втрат і невимовних страждань, — повідомив Кінґслі. — Однак до нас доходять зворушливі й натхненні розповіді про чаклунів і чарівниць, які ризикують життям, захищаючи своїх друзів та сусідів—маґлів, хоч ті часто й гадки про це не мають. Я хотів би закликати всіх наших слухачів наслідувати цей приклад, можливо, захищаючи закляттями—оберегами маґлівські помешкання, розташо вані на вашій вулиці. Завдяки цим простеньким заходам можна буде зберегти не одне невинне життя.
— А що б ти сказав, Рояле, тим слухачам, які скажуть, що в ці небезпечні часи треба керуватися принципом "чаклуни насамперед"? — запитав Лі.
— Я сказав би, що від "чаклунів насамперед" один маленький крок до "чистокровних насамперед", а тоді й до "смер—тежерів", — відповів Кінґслі. — Ми ж усі люди, чи як? Кожне людське життя однаково цінне й варте рятунку.
— Чудові слова, Рояле, я голосуватиму за тебе на посаду міністра магії, якщо цей хаос колись закінчиться, — сказав Лі. — А зараз перед мікрофоном Ромул з його популярною рубрикою "Поттерові друзі".
— Дякую, Річко, —пролунав ще один дуже знайомий голос. Рон хотів щось сказати, але Герміона випередила його своїм шепотом.
— Ми знаємо, що це Люпин!
— Ромуле, чи ти й далі, як і завжди, коли з'являєшся в цій програмі, стверджуєш, що Гаррі Поттер ще живий?
— Так, — рішуче заявив Люпин. — Я не маю ані крихти сумніву, що про його смерть, якби таке сталося, смертежери розтрубили б по всіхусюдах, бо це був би смертельний удар для морального духу тих, хто чинить опір новому режиму.
"Хлопець, що вижив" залишається символом усього, за що ми боремося: тріумфу добра, могутності чистоти, потреби чинити опір.
Гаррі відчув, як його охопила вдячність, змішана з соромом. Невже це означає, що Люпин пробачив йому ті жахливі слова, що зірвалися з його уст під час останньої їхньої зустрічі?
— Ромуле, а що б ти сказав Гаррі, якби знав, що він тебе чує?
— Я сказав би йому, що душею ми всі з ним, — промовив Люпин, а тоді трохи завагався. — І ще я порадив би йому прислухатися до своєї інтуїції, бо вона дуже добра і майже завжди правильна.
141 
