137 
Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.
— А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, —
поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, — ти щось про нього знаєш?
— Ні, — відповіла вона з явним полегшенням. — Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був
* би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці "Шляхетність природи: чаклунська генеалогія". Я позичила її у Крічера, — пояснила вона, коли Рон підняв брови. — Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.
— Вимерлих по чоловічій лінії? — перепитав Рон.
— Це означає, — пояснила Герміона, — що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.
І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам'ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:
— Ярволод Ґонт!
— Що—що? — перепитали одночасно Рон і Герміона.
— Ярволод Ґонт] Дід Відомо—Кого! У ситі спогадів! З Дамбл—дором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певе—релів!
Рон з Герміоною були приголомшені.
— Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!
— Герб Певерела? — різко перепитала Герміона. — А ти бачив, який він?
— Не дуже, — намагався пригадати Гаррі. — 3 того, що я пам'ятаю, там не було нічого особливого, хіба що кілька рисок. Фактично, зблизька я побачив перстень аж після того, як його розламали.
З того, як округлилися її очі, Гаррі зрозумів, що Герміона щось збагнула. Рон здивовано поглядав то на нього, то на неї.
Нічого собі… ви думаєте, то знову був цей знак? Символ
реліквій?
— Чом би й ні? — схвильовано озвався Гаррі. — Ярволод Ґонт був старий тупий невіглас, що жив, як свиня, й ціка вився лише своїм походженням. Якщо той перстень століт тями передавали з рук у руки, то він міг уже й не знати, що то було насправді. У його хаті не було жодної книжки, і можете мені повірити, що він геть не був схожий на людину, яка читає дітям казочки. Зрозуміло, він волів би думати, що ті риски на персні — то герб, бо вважав, що ті, в кому тече чиста кров, мають майже королівську велич.
— Так… це все дуже цікаво, —обережно почала Герміона, — однак, Гаррі, якщо ти думаєш про те, що мені здається, то ти думаєш…
— А чому ні? Чому ні? —відкинув обережність Гаррі. — На ньому ж був камінь, так? — Він глянув на Рона, шукаючи підтримки. — А що, як то й був воскресальний камінь?
Рон аж рота роззявив.
— Нічого собі… але чи він би й далі діяв, якщо Дамблдор розламав…
— Чи діяв би? Діяв? Роне, та він ніколи не діяв! Не існує ніякого воскресального каменя! — Герміона аж на ноги зірвалася, роздратована й сердита. — Гаррі, ти тепер усе намагаєшся підганяти під ту легенду про реліквії…
— Усе підганяти? — перепитав він. — Герміоно, та воно само все збігається! Я знаю, що на камені з персня був символ Смертельних реліквій! Ґонт сам хвалився, що він походить від Певерелів!
— Хвилину тому ти казав, що не роздивився того каменя!
— А де цей перстень може бути зараз? — запитав у Гаррі Рон. — Що з ним зробив Дамблдор після того, як розламав?
Проте уява в Гаррі вже буяла набагато бурхливіше за Ронову чи Герміонину…
"Три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті., володарем… завойовником… переможцем… останній ворог, якого буде знищено — це смерть…"
І він побачив самого себе, володаря реліквій, у двобої з Волдемортом, чиї горокракси не йшли з ними в жодне
порівняння… разом їм жити не судилося". … чи це й була
відповідь? Реліквії проти горокраксів? Чи міг би він таким чином стати переможцем? Якби він став володарем Смертельних реліквій, то був би в безпеці?
— Гаррі?
Але він майже не чув Герміону. Узяв плащ—невидимку й почав його обмацувати. Тканина була плинна, як вода, й невагома, наче повітря. За всі ці сім років перебування у світі чарівників йому ще не траплялося нічого подібного. Плащ був саме такий, яким його описував Ксенофілій: "плащ, який по—справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали".
137 
