Последние отзывы

  205  

— Ні, — заперечила Герміона, також устаючи. Мелфой і Ґойл без чарівних паличок приречено лежали на підлозі. — Тримаймося разом. Краще підемо… Гаррі, що це в тебе на руці?

— Що? А, так…

Він стяг діадему з зап'ястя й підніс до очей. Вона була ще гаряча, почорніла від сажі, але, придивившись, він зміг розібрати крихітні слова, вигравіювані на ній: " Розум безмежний — це скарб величезний".

З діадеми крапало щось схоже на кров, темне й смолисте. Раптом Гаррі відчув, як вона шалено затряслась — і розвалилася прямо у нього в руках. І в цей час Гаррі здалося, ніби він почув слабесенький і далекий крик болю. Він лунав не з замку і не зі шкільних угідь, а з тієї речі, що розсипалася в його пальцях на шматочки.

— Мабуть, це був зложар! — вигукнула Герміона, не зводячи очей з уламків.

— Не зрозумів?

— Зложар… зачаклований вогонь… він належить до тих субстанцій, що нищать горокракси, але я б ніколи в житті не наважилася ним скористатися, бо він такий небезпечний. Як Креб міг знати, як?…

— Мабуть, навчився від Керроу, — похмуро буркнув Гаррі.

— Шкода тільки, що він неуважно слухав, коли вони пояснювали, як його зупинити, — пробурчав Рон. Його волосся, як і волосся Герміони, було місцями обсмалене, а обличчя — чорне. — Якби він не намагався нас трьох повбивати, то мені, можливо, було б жаль, що він загинув.

— А ви усвідомлюєте? — прошепотіла Герміона. — Тепер якби нам ще добратися до змії…

Та вона змовкла на півслові, бо в коридорі залунали вигуки, крики й легко розпізнаваний шум двобоїв. Гаррі озирнувся, і серце його мало не зупинилося. Смертежери вже прорвалися в Гоґвортс. Він побачив Фреда й Персі, які задкували, обороняючись від людей у масках і каптурах.

Гаррі, Рон і Герміона кинулися їм на допомогу. Струмені світла шугали на всі боки, і чоловік, що бився з Персі, почав відступати. Тут його каптур зісковзнув — і вони побачили високе чоло й волосся з сивиною…

— Вітаю, пане міністре! — заревів Персі, поціливши Тікнесі влучним закляттям. Міністр впустив чарівну паличку і схопився за мантію, явно почуваючись не в своїй тарілці. — Я вже казав, що йду у відставку?

— Жартуєш, Персику! — вигукнув Фред, коли смертежер, з яким він бився, впав додолу, підстрелений відразу трьома приголомшливими закляттями. Тікнесі теж упав, покриваючись крихітними голками, наче перетворювався на морського їжака. Фред захоплено зиркну" на Персі.

— Та ти й справді жартуєш, Персику… Я вже й не пригадую, коли ти востаннє так жартував…

Повітря розкололося від вибуху. Вони всі були поруч — Гаррі, Рон, Герміона, Фред, Персі і ще двоє смертежерів, що лежали в них під ногами, один—приголомшений, а другий — трансфігурований. І от за цю частку секунду, коли здавалося, що небезпека на якийсь час минула, світ розлетівся вщент. Гаррі відчув, що летить, і єдине, що він міг робити — це відчайдушно хапатися за той тоненький шматочок дерева, що був його єдиною зброєю, і затуляти голову руками. Почув крики й волання друзів, навіть не сподіваючись довідатися, що з ними сталося…

І ось цілий світ перетворився на біль і напівтемряву. Гаррі був напівпохований під камінням і штукатуркою коридору, що зазнав страхітливого нападу. Холодне повітря підказало йому, що вибухом розтрощило частину замкових мурів, а гаряча й липка рідина на щоці означала, що він стікає кров'ю. І тут він почув жахливий крик, що вивертав усе всередині і свідчив про нестерпний біль, якого неможливо завдати ні вогнем, ні закляттями. Гаррі звівся, похитуючись, на ноги, такий переляканий, як ще не був за цей важкий день, як ще не був, мабуть, за все своє життя…

Герміона теж спиналася на ноги серед цього розгардіяшу, а троє рудих юнаків припали до підлоги там, де вибухом рознесло стіну. Гаррі схопив Герміону за руку й вони подерлися, спотикаючись, через уламки каміння й дерева. — Ні… ні… ні! — кричав хтось. — Ні! Фреде! Ні! Персі трусив брата, Рон стояв біля нього навколішки, але Фредові розплющені очі вже нічого не бачили, і лише тінь останньої усмішки ще залишалася на його обличчі.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ —

Бузинова паличка

Настав кінець світу—чому ж не стихла битва, не завмер від жаху замок, не склали зброї бійці? Гаррі падав у бездонну прірву, некерований, неспроможний осягнути неможливе, бо Фред Візлі не міг померти, і вся інформація, яка надходила Гаррі в органи чуття, була брехлива…

  205