— А—а!
Жменька цих бульбочок зачепила плащ над Роновою головою. Липкі зелені корінці неприродно зависли в повітрі, поки Рон намагався їх струсити.
— Там хтось невидимий! — крикнув смертежер у масці і показав пальцем.
Дін скористався цією єдиною миттю і нокаутував смерте—жера приголомшливим закляттям. Дологов спробував по—мститись, але Парваті влучила в нього закляттям "тілов'яз".
— ПОБІГЛИ! — крикнув Гаррі. Друзі ще тісніше притулилися одне до одного під плащем і, пригинаючи голови й ковзаючи в калюжах снарґалуфового соку, побігли крізь гущу бійців до мармурових сходів, що спускалися до вестибюлю.
— Я — Драко Мелфой, я — Драко, я ваш!
На верхньому сходовому майданчику Драко благав у смер—тежера в масці пощади. Гаррі на ходу приголомшив смер—тежера. Мелфой радісно озирнувся, шукаючи свого рятівника, а Рон врізав йому з—під плаща кулаком по пиці. Спантеличений Мелфой повалився горілиць на смертежера, з розквашених губів у нього потекла кров.
— Це вже вдруге сьогодні тобі рятують життя, дволикий байстрюче! — крикнув Рон.
І на сходах, і у вестибюлі точилися двобої. Смертежери були скрізь, куди не глянь. Якслі бився біля вхідних дверей з Флитвіком, а поруч якийсь смертежер у масці зіткнувся в двобої з Кінґслі. Учні бігали у всіх напрямках, дехто ніс чи волочив поранених побратимів. Гаррі вистрілив приголомшливим закляттям у смертежера в масці і не влучив, проте ледь не зачепив Невіла, що несподівано вискочив хтозна—звідки, розмахуючи цілими оберемками Отруйних Щупаль—ців, які радісно вчепилися в найближчого до них смертежера й почали його обмотувати.
Гаррі, Рон і Герміона збігли з мармурових сходів. Ліворуч од них задзвеніло скло, і зі слизеринського пісочного годинника, що фіксував набрані гуртожитком очки, сипонули смарагди — люди, що бігали у вестибюлі, заковзалися й за—спотикалися. Щойно друзі ступили у вестибюль, як з балкона в них над головами впали два тіла, і сіра тінь, яку Гаррі спершу сприйняв за тварину, кинулася туди на чотирьох лапах і вп'ялася зубами в одне з них.
— НЕ СМІЙ! — заверещала Герміона, й оглушливим бахканням її чарівної палички Фенріра Ґрейбека далеко відкинуло від тіла Лаванди Браун, що ледве ворушилася. Вовкулака вдарився об мармурові поручні й спробував устати. Але тут зі сліпучо—білим спалахом і тріском на голову йому впала кришталева куля, він повалився додолу й більше не ворушився.
— Я маю ще! — заверещала згори професорка Трелоні, — ще, якщо хтось забажає! Ось вам!…
І зробивши рукою рух, що нагадував тенісну подачу, вихопила з сумки ще одну величезну кришталеву сферу, махнула чарівною паличкою — і куля пролетіла над вестибюлем, розбила вікно і вилетіла надвір. У ту ж мить розчинилися навстіж важкі вхідні двері і у вестибюль поповзли зграї велетенських павуків.
Крики жаху розірвали повітря. Усі, і смертежери, і гоґ—вортці, кинулися хто куди, червоні й зелені пучки світла полетіли в цих почвар, вони затряслися й позадкували, ще страшніші, ніж досі.
— Як нам звідси вийти?! — перекричав Рон усі крики. Та
не встигли Гаррі й Герміона хоч щось відповісти, як їх відкинуло вбік. Це Геґрід прогримотів по сходах, розмахуючи своєю квітчастою рожевою парасолею.
— Не рухайте їх, йой, не рухайте! — репетував він.
— ГЕҐРІДЕ, СТІЙ!
Гаррі забув про все на світі. Він кулею вилетів з—під плаща й побіг, зігнувшись удвоє, щоб уникнути заклять, що спалахували в залі.
— ГЕҐРІДЕ, НАЗАД!
Не встиг він пробігти ще й півшляху до Геґріда, як побачив, що сталося: Геґрід зник серед павуків, їхній бридкий рій у поспіху заворушився й відступив під зливою заклять, забираючи Геґріда з собою.
— ГЕҐРІДЕ!
Гаррі чув, як хтось його кличе, і йому було байдуже — друг то чи ворог. Збіг передніми сходами у темне подвір'я, через яке павуки тікали зі своєю здобиччю, і Геґріда навіть не видно було серед них.
— ГЕҐРІДЕ!
Гаррі нібито помітив помах величезної руки десь посеред павучого рою, але коли кинувся навздогін, дорогу йому заступила чиясь гігантська ступня, що опустилася з темряви на землю, і земля аж задвигтіла. Гаррі глянув угору. Перед ним стояв велет, заввишки метрів зо шість, голова його ховалася в темряві, виднілися тільки товстезні, як стовбури дерев, волохаті гомілки, підсвічені світлом з дверей замку. Одним потужним і плинним рухом масивного кулачиська він розтрощив вікно, і на Гаррі посипалися друзки, примусивши його відступити під захист дверей.