Особенно,... 
75 
— Я це ненавиджу! Ненавиджу, що він може влазити в мене, що я мушу бачити його, коли він найстрашніший. Але я цим скористаюся.
— Дамблдор…
— Забудь про Дамблдора. Це мій вибір, а не когось іншого. Я хочу знати, чому він полює на Ґреґоровича.
— На кого?
— Це закордонний майстер чарівних паличок, — пояснив Гаррі. — Він зробив Крумову паличку, і Крум вважає його генієм.
— Ти ж нібито сам казав, — утрутився Рон, — що Вол—деморт тримає десь під замком Олівандера. Якщо він уже має одного майстра паличок, навіщо йому інший?
— Може, він згоден з Крумом, може, думає, що Ґреґорович кращий… або думає, що Ґреґорович зуміє пояснити, що вчудила моя чарівна паличка, коли він за мною гнався, бо Олівандер цього не знає.
Гаррі глянув у тріснуте запорошене дзеркало й побачив, як Рон з Герміоною в нього за спиною обмінюються скептичними поглядами.
— Гаррі, ти постійно кажеш про те, що вчудила твоя паличка, — сказала Герміона, — але ж це ти її змусив! Чому ти ніяк не хочеш повірити у власну силу?
— Бо я знаю, що то був не я! І Волдеморт це знає, Герміоно! Ми обидва знаємо, що сталося насправді!
Вони гнівно дивилися одне на одного. Гаррі розумів, що він Герміону не переконав, і що вона зараз шукає аргументів і проти його теорії про власну чарівну паличку, і проти того, що він дозволяє собі проникати у Волдемортів мозок. На щастя для Гаррі, в розмову втрутився Рон.
— Облиш його, — порадив він їй. — Хай робить, що хоче. Але якщо ми збираємося завтра бути в міністерстві, то зараз треба ретельно обміркувати план.
Герміона дуже неохоче погодилася відкласти розмову на пізніше, хоч Гаррі не сумнівався, що вона знову накинеться на нього за першої—ліпшої нагоди. Та поки що вони спустилися в підвал на кухню, і Крічер нагодував їх тушкованим м'ясом та пирогом з мелясою.
Вони полягали спати пізно вночі, кілька годин провівши за обговоренням свого плану, аж доки вивчили його назубок і могли переказувати одне одному дослівно. Гаррі, що спав тепер у Сіріусовій кімнаті, лежав у ліжку, спрямувавши світло чарівної палички на стару фотографію батька, Сірі—уса, Люпина та Петіґру, і ще хвилин з десять бурмотів собі під ніс деталі плану. Проте, погасивши чарівну паличку, він думав не про багатозільну настійку, батончики—блювон—чики чи темно—сині мантії працівників технічної служби. Він думав про майстра чарівних паличок Ґреґоровича і чи довго той зуміє ховатися від Волдеморта, котрий так наполегливо його шукає.
Світанок настав непристойно швидко.
— Жахливий вигляд у тебе, — привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.
— Це ненадовго, — позіхнув Гаррі.
Герміону вони знайшли на кухні. Крічер подав їй каву й гарячі булочки, і вона снідала з тим маніакальним виразом на лиці, що його Гаррі зазвичай пов'язував з наближенням екзаменаційної сесії.
— Мантії, — ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, — багатозільна настійка… плащ— невидимка… детонатори—приманки… про всяк випадок для кожного з нас має бути по два… батончики—блювончики, пампушечки—зносаюшечки, видовжені вуха…
Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.
— Дай йому, Боже, здоров'я, — ніжно сказав Рон. — А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й поче пити на стіну.
Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери. Герміона спершу роз'явилася з Роном, а тоді повернулася по Гаррі.
Після короткого проміжку темряви й душняви Гаррі опинився в крихітному провулочку, де, за планом, мав початися перший етап їхньої операції. Там не було нікого й нічого, крім кількох великих баків для сміття. Перші міністерські працівники раніше восьмої години не з'являлися.
— Ну що ж, — зиркнула на годинник Герміона. — Вона має тут бути хвилин за п'ять. Коли я її приголомшу…
— Ми знаємо, Герміоно, — буркнув Рон. —Але мені здавалося, що перед тим, як вона прийде, нам треба відімкнути двері…
Герміона аж пискнула.
— Я трохи не забула! Відійдіть…
Вона навела чарівну паличку на розписані графіті протипожежні двері з висячим замком, і двері з гуркотом розчахнулися. Темний коридор за ними вів, як вони вже знали завдяки своїм розвідувальним вилазкам, до порожнього театру. Герміона потягла двері на себе, щоб здавалося, ніби вони також замкнені.
75 
