Особенно,... 
99 
— Ясно, що я тут кайфую, як ніколи, — бурчав далі Рон, — бо що таке покалічена рука, відсутність їжі й те, що спина щоночі замерзає. Просто я мав надію, що кілька тижнів тікаючи й ховаючись, ми хоч чогось досягнемо.
— Роне, — сказала Герміона так тихенько, що Рон міг удати, ніби її не почув, бо дощ уже щосили тарабанив по намету.
— Я думав, ти знаєш, на що йдеш, —сказав Гаррі.
— Я теж так думав.
— І що ж саме не виправдало твоїх сподівань?—поцікавився Гаррі. Його вже почала охоплювати злість. —Ти думав, що ми ночуватимемо в п'ятизіркових готелях? Щодня будемо знаходити по горокраксу? Думав, що на Різдво повернешся до мамусі?
— Ми думали, ти хоч знаєш, що робиш! — закричав Рон, зриваючись на ноги, а його слова пронизали Гаррі, як розпечені ножі. — Ми думали, що Дамблдор тобі сказав, що робити, думали, ти маєш якісь серйозні плани!
— Роне! — повторила Герміона, і тепер її голос цілком
виразно прозвучав на тлі барабанного дробу дощу, проте Рон знову не звернув на неї уваги.
— Ну то вибач, що я тебе розчарував, — сказав Гаррі цілком спокійним голосом, хоч відчував усередині якусь порожнечу і розгубленість. — Я нічого від тебе не приховував і розповів усе, що мені казав Дамблдор. І якщо ти цього ще не помітив, то ми таки знайшли один горокракс…
— Ага, і не можемо його знищити, так само, як і знайти інші горокракси… словом, нічого в нас нема!
— Роне, зніми медальйон, — попросила незвично високим голосом Герміона. — Зніми, будь ласка. Ти б такого не казав, якби не носив його цілісінький день.
— Та ні, казав би, — заперечив Гаррі, бо не хотів чути виправдань Ронових дій. — Думаєте, я не помічав, як ви шепотілися в мене за спиною? Думаєте, не здогадувався, про що ви говорили?
— Гаррі, нічого ми не…
— Не бреши! — накинувся на неї Рон. — Ти сама казала, що розчарована, казала, що теж думала, ніби в нього були серйозніші плани, ніж просто…
— Я такого не казала… Гаррі, це не так! — крикнула вона. Дощ тарабанив по намету, сльози текли по Герміониному
обличчю, а те хвилювання, що охопило їх усього кілька хвилин тому, безслідно зникло, наче феєрверк, що спалахує й гасне, залишаючи по собі темряву, вогкість та холод. Ґрифіндорів меч був захований невідомо де, а вони, троє підлітків, сиділи тут, у наметі, і єдиним їхнім досягненням було те, що вони й досі живі.
— Чого ж ти й досі тут? — запитав Гаррі.
— Я й сам не знаю, — відповів Рон.
— То йди додому, —запропонував Гаррі.
— Може, й піду! — крикнув Рон і підійшов на кілька кроків до Гаррі, але той не відсахнувся.
— Ти що, не чув, що казали про мою сестру? Але тобі це до одного місця, це ж тільки Заборонений ліс, і Гаррі Поттеру, з—яким—і—не—таке—бувало, глибоко наплювати, як там вона,
а мені не наплювати, бо там є гігантські павуки й інша шизуха…
— Я лише казав… що вона там не сама, з ними Геґрід…
— …ага, я знаю —тобі на все наплювати! А всі інші в моїй родині як? Ти чув, як казали: "Вистачить з Візлів поранених дітей"?
— Так, я…
— Тебе не турбувало, що це означає?
— Роне! — Герміона стала між ними, — не думаю, що малася на увазі якась нова біда, про яку ми ще не чули. Подумай, Роне, — Білл уже й так у шрамах, багато людей бачило, що Джордж утратив вухо, а ти зараз нібито прикутий до ліжка зі смертельною формою бризкухи. Я впевнена, що малося на увазі тільки це…
— О, ти така впевнена? Звичайно, навіщо про них думати? У вас же все нормально, батьки в безпечному місці…
— Мої батьки мертві! —загорлав Гаррі.
— З моїми теж могло таке статися! — крикнув у відповідь Рон.
— То ГЕТЬ звідси! — заревів Гаррі. — Вали до них, прикинься, що одужав від бризкухи, й мамуся тебе відгодує і…
Рон несподівано смикнув рукою. Гаррі зреагував, та перш ніж обидва встигли вихопити з кишень чарівні палички, Герміона підняла свою паличку.
— Протеґо! —крикнула вона, й між нею та Гаррі з одного боку й Роном з другого виріс невидимий щит. Потужне закляття змусило їх відсахнутися на кілька кроків, і тепер Гаррі й Рон люто дивилися один на одного через прозорий бар'єр, немовби вперше побачившись. Гаррі відчув до Рона глибоку ненависть. Щось між ними зламалося.
— Запиши горокракс, — сказав Гаррі.
Рон стяг через голову ланцюжок і жбурнув медальйон на стілець. Тоді повернувся до Герміони. —Ти що робиш? —Тобто? —Ти залишаєшся чи як?
— Я… — Вона аж зіщулилася, неначе від болю. —Так… так, Роне, я залишаюся, ми ж казали, що підемо з Гаррі, казали, що допоможемо…
99 
