102 
Гаррі прокашлявся. Він почувався точнісінько так само, як і кілька років тому, коли просив у професорки Макґо—неґел дозволу відвідати Гоґсмід, хоча Дурслі й не підписали йому перепустки.
— Герміоно, я оце думав і…
— Гаррі, ти не міг би мені допомогти?
Вона його навіть не слухала. Нахилилася вперед, тримаючи "Казки барда Бідла".
— Глянь на цей символ, — вона вказала на верхню частину сторінки. Там, прямо над назвою казки (то був лише здогад, бо Гаррі не вмів читати руни), було намальоване якесь трикутне око з зіницею, перекресленою вертикальною лінією.
— Герміоно, я ж не вивчав стародавніх рун.
— Я знаю, але це не руна і в абетці складів такого знака немає. Я раніше думала, що це просто малюнок ока, а тепер засумнівалася! Його тут хтось домалював чорнилом, його в книжці не було. Подумай, ти раніше ніде такого не бачив?
— Ні… ні, хоча почекай. — Гаррі придивився. — Чи це не той самий символ, що носив на шиї Лунин тато?
— Ну! Я про це й подумала!
— Тоді це знак Ґріндельвальда.
Вона дивилася на нього, роззявивши рота.
— Що?
— Мені розповів Крум…
Він переповів, що йому розказав на весіллі Крум. Герміона була приголомшена.
— Знак Ґріндельвальда?
Вона дивилася то на Гаррі, то на дивний символ, то знову на Гаррі.
— Я не чула, що Ґріндельвальд мав знак. Про це немає жодної згадки в усій літературі, що я про нього читала.
— Ну, як я вже казав, Крум переконаний, що цей символ був викарбуваний на стіні в Дурмстренґу, і що це Ґріндельвальд його там залишив.
Вона спохмурніла й відкинулася на спинку старого крісла.
— Дуже дивно. Це ж символ Темної магії, чого ж він тоді в дитячій книжці?
— Еге ж, незрозуміло, — погодився Гаррі. — Та й Скрім—джер мав би його розпізнати. Він же був міністром, мав добре знатися на цих темних штучках.
— Може, він, як і я, подумав, що це звичайне око. Над деякими казками теж є малюнки.
Вона вмовкла й продовжила вивчати дивний знак. Гаррі спробував ще раз.
— Герміоно.
— Гк?
— Я оце подумав. Я… я хочу в Ґодрикову Долину.
Вона глянула на нього неуважно, і він не сумнівався, що вона думає про загадковий знак у книзі.
— Так, — відповіла вона. — Так, я теж про це думала. І вважаю, що варто спробувати.
— Ти добре мене чула? —перепитав він.
— Звичайно, добре. Ти хочеш побувати в Ґодриковій Долині. Я згодна, думаю, це має сенс. Тобто я просто не можу уявити, де він міг би бути ще. Це небезпечно, але що більше я про це думаю, то більше вірю, що він там.
— Е—е… хто там? — не зрозумів Гаррі. Вона на нього глянула спантеличено.
— Меч, Гаррі! Дамблдор знав, що ти захочеш там побувати, а крім того, Ґодрикова Долина — це ж батьківщина Ґрифіндора…
— Справді? Ґрифіндор народився в Ґодриковій Долині?
— Гаррі, чи ти хоч розкривав "Історію магії"?
— Угу, — він усміхнувся чи не вперше за кілька місяців і відчув, що м'язи на обличчі неприродно напружені. — Пам'ятаю, що точно розкривав — як купував… принаймні один раз…
— Оскільки село назвали на його честь, то, думаю, ти міг би це пов'язати, — сказала Герміона. Вона стала значно більше схожа на саму себе, ніж була останнім часом. Гаррі не здивувався б, якби вона сказала, що зараз збігає в бібліотеку. — Про це село є навіть згадка в "Історії магії", ось зачекай…
Вона відкрила вишиту бісером сумочку, понишпорила і вийняла старий підручник — "Історію магії" Батільди Беґшот. Погортала і знайшла потрібну сторінку.
"Після підписання 1689 року Міжнародного статуту про секретність чарівники назавжди пішли в підпілля. Природно, що вони почали утворювати в населених пунктах свої невеличкі громади. Багато було маленьких сіл і хуторів, що приваблювали по кілька чаклунських родин, які об'єднувалися для взаємної підтримки та захисту. Такі села, як Тинворт у Корнволі, Верхній Флеґлі в Йоркширі та Отері—Сент—Кечпол на південному узбережжі Англії відомі тим, що звідти веде свій родовід чимало чаклунських родин, які жили поруч з толерантними, а іноді кон—фундованими маґлами. Найславетніша з усіх цих напівмагічних населених пунктів, мабуть, Ґодрикова Долина, село на заході Англії, де народився видатний чарівник Ґодрик Ґрифіндор і де коваль—чаклун Боумен Райт викував першого золотого снича. На цвинтарі там можна побачити багато стародавніх чаклунських прізвищ, і це, поза сумнівом, спричинило появу безлічі історій про привидів, які століттями не давали спокою місцевій церковці".
102 
