20 
Мілред підвелась і почала ходити по кімнаті, бездумно переставляючи речі з місця на місце. Не зважаючи на неї, Бітті вів далі:
— А тепер, Монтег, швидше крутіть плівку! Швидше! Клік! Пік! Фрік! Дивись, пильнуй, туди, сюди, швидше, скоріше, вгору, вниз, усередину, назовні! Хіо, що, як, чому, куди, коли? Ех! Ух! Бах! Трах! Бац! Бім, бом, бум! Переказ переказу! Витяг із переказу переказу! Політика? Один стовпчик, два рядки, заголовок! І за хвилину все випаровується з пам’яті. Крутіть людський розум у шаленому смерчі — швидше, швидше! — руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!
Мілред узялася розправляти простирадло. Серце Монтега тьохнуло і завмерло, коли її руки торкнулися подушки. Нараз вона натисла йому на плече, щоб він трохи підвівся і дав їй змогу витягти подушку, збити її і знов покласти йому за спину. Може, вона скрикне й широко розплющить очі або просто, сунувши руку під подушку, запитає: “Що це?” — і зі зворушливою наївністю покаже сховану книжку.
— Термін навчання в школах скорочується, дисципліна знижується, філософія, історія, мови скасовуються, англійській мові й правопису надається дедалі менше уваги, зрештою, про них майже зовсім забувають. Життя коротке, отож треба перш за все працювати, а після роботи — розважатися досхочу. І навіщо навчатися чомусь іншому, крім уміння натискувати на кнопки, вмикати перемикачі, загвинчувати гайки і приганяти болти?
— Дай-но я поправлю подушку, — сказала Мілред.
— Не треба, — тихо відповів Монтег.
— Застібка-блискавка замінила ґудзик, і вже немає зайвої хвилини поміркувати про щось, одягаючись на світанні, цієї філософської і тому сумної години.
— Ну, будь ласка, — повторила Мілред.
— Іди собі, прошу, — відказав Монтег.
— Життя стає якимось великим блазнюванням, Монтег. Усе гримить, кричить, гуркоче! Бац! Бах! Трах!
— Трах! — вигукнула Мілред, смикаючи за подушку.
— Та дай ти мені спокій, ради бога! — люто крикнув Монтег.
Бітті здивовано втупився в них.
Рука Мілред застигла під подушкою. Пальці обмацували книжку, і в міру того як вона почала розуміти що це, цікавість на її обличчі поступилася надзвичайному подиву. Губи її розтулились, ось-ось вона запитає…
— З театрів треба викинути все, крім клоунади, а в кімнатах поставити скляні стіни, і хай на них виграють гарні кольори, наче конфетті, чи кров, чи херес, чи сотерн. Ви, звичайно, любите бейсбол, Монтег?
— Бейсбол — добра гра.
Тепер голос Бітті долинав ніби здалека, з-поза суцільної завіси диму.
— Що це? — майже захоплено вигукнула Мілред. Монтег спиною притис її руку. — Що це?
— Сядь! — закричав він. Мілред відсахнулась — її руки були порожні. — Не бачиш — ми розмовляємо!
Бітті вів далі, ніби нічого не сталося.
— А кеглі?
— Так.
— А гольф?
— Гольф — чудова гра.
— Баскетбол?
— Прекрасна.
— Більярд, футбол?
— Гарні ігри, всі гарні.
— Так от, треба якнайбільше спортивних ігор, розваг, треба, щоб людина завжди перебувала в натовпі, щоб її не покидало відчуття стадності — тоді вона не матиме часу думати, чи не так? Отож організовуйте, вигадуйте нові іі нові види спорту, надвидумуйте надспорт!
Більше книжок з малюнками. Більше фільмів. А поживи для розуму менше й менше. Наслідок — дратівливість. Дороги переповнені людьми, всі кудись поспішають, байдуже куди. Бензинові втікачі. Міста перетворюються на мотелі, люди перетворюються на орди кочівників, яких виплескує то туди, то сюди, як море під час припливу й відпливу; і от сьогодні хтось спить у тій кімнаті, де вчора ночували ви, а напередодні — я.
Мілред вийшла, гримнувши дверима. У вітальні “тіточки” почали сміятися з “дядечків”.
— Ну, а тепер візьмемо різні дрібні угруповання в нашій цивілізації. Що численніше населення, то більше таких угруповань. І стережіться образити котре-небудь із них — любителів собак чи котів, лікарів, правників, торговців, начальників, мормонів, баптистів, унітаріанців, нащадків китайських, шведських, італійських, німецьких, ірландських емігрантів, техасців, бруклінців, жителів Орегону чи Мехіко. Персонажі книжок, п’єс, телепередач не повинні нагадувати справжніх художників, картографів, механіків. Що більший ринок, Монтег, то старанніше слід уникати суперечок, запам’ятайте! Ні в якому разі не можна зачіпати оті дрібні гуртки й гурточки, що вважають себе пупом землі! Зловмисні писаки, закрийте свої друкарські машинки! Так вони й зробили. Журнали перетворились у щось на кшталт ванільного сиропу. Книжки, як твердять оті кляті сноби-критики, стали нагадувати помиї. Отож і не дивно, що їх не купують, казали критики. Але читач добре знав, що він хотів, і, підхоплений виром насолод, залишав собі комікси. Ну і, звичайно, стереоскопічні секс-журнали. Ось так, Монтег. І все це відбулося без тиску зверху, без уряду. Це почалося не з вказівок, наказів чи цензури, ні! Технологія, масовість ужитку і тиск з боку отих дрібних угруповань — ось що, хвалити бога, привело до теперішнього становища. Сьогодні завдяки їм ви завжди можете бути щасливим: читайте собі комікси, солоденькі любовні сповіді чи торговельно-рекламні видання.
20 
