70 
Дванадцять. Полудень.
На парадному ґанку завив, трусячись, пес.
Двері впізнали собачий голос і одчинилися. Хазяйський пес був колись здоровий і міцний, але зараз він зовсім перевівся і вкрився болячками. Він пройшов через будинок, залишаючи брудні плями на підлозі. Услід йому дзижчали сердиті миші, — сердиті, бо їм доводилося прибирати за ним, сердиті, бо порушили їхній спокій. Адже коли навіть вітром у щілину під дверима заносило якийсь листочок, враз одчинялися стінні панелі й звідти прожогом вискакували мідні пацюки-сміттярі, хапали листочок, волосину або папірець і мчали їх у нору. Там їх підхоплював повітряний потік і тягнув трубами у підвал до спеціальної печі, яка стояла в темному кутку, наче злий Ваал.
Собака побіг сходами нагору, істерично гавкаючи на кожні двері, хоч він уже усвідомив, як усвідомив увесь дім, що за дверима — лише тиша.
Він нюхнув повітря й пошкрябав кухонні двері. У кухні пічка пекла млинці, і будинок сповнювався густим духом смаженого.
Собака лежав біля дверей, принюхуючись, і з рота в нього текла піна. Потім він почав несамовито кружляти по кімнаті, кусаючи власний хвіст. Врешті закрутився в скаженому танці й здох. Годину лежав у вітальні.
“Дві години”, — заспівав голос.
Нарешті, почувши запах розкладу, миші-цілі полки — вилізли з нірок і з тихим шелестінням, немовби сіре листя під вітром, покотилися по підлозі.
Дві п’ятнадцять.
Собака зник.
У підвалі раптом запалахкотіла піч, і з димаря вихопився вихор іскор.
Дві тридцять п’ять.
Із стін внутрішнього дворика вистрибнули столи для бриджу. Складаючись у колоди, замиготіли карти. На дубовій лаві з’явився коньяк і сендвічі з яєчним салатом. Заграла музика.
Але за столами панувала тиша, і нічиї руки не торкнулися карт.
О четвертій годині столи склалися, наче величезні метелики, і знову зникли у панелях стін.
Чотири тридцять.
Стіни дитячої кімнати засвітилися веселими барвами.
На стінах ожили звірі: жовті жирафи, сині леви, рожеві антилопи. Бузкові пантери застрибали в прозорому повітрі. Стіни були скляні. Вони відкрилися для барв і фантазії. Сховані в стіні, добре змащені механізми крутили кінострічки. Підлога дитячої кімнати нагадувала зелений квітучий луг. По ньому бігали алюмінієві жуки й залізні цвіркуни, а в гарячому непорушному повітрі гойдалися метелики з ніжної червоної тканини. Гостро пахли сліди різних звірів. Чути було дзижчання рою золотих бджіл у темному вулику і ліниве рикання лева. Десь лунко тупотіли копита окапі, тропічний дощ теж дріботів, як копита, по випаленій літнім сонцем траві. Потім стіни зникли у безмежних степових просторах які тяглися аж до обрію. Тварини поховалися в колючих чагарниках і ямах з водою.
Це була дитяча година.
П’ять годин. Ванна наповнилась чистою гарячою водою.
Шість, сім, вісім годин. Обідній посуд з’явився і зник, ніби за помахом чарівної палички, а в кабінеті щось клацнуло. На металевій підставці напроти каміна, в якому вже весело палахкотів вогонь, з’явилася сигара. Вона диміла й чекала, і шар сірого попелу на кінці зростав.
Дев’ять годин. Ліжка ввімкнули свої сховані нагрівачі, бо ночі в цій місцевості були холодні.
Дев’ять п’ять. Зі стелі кабінету обізвався голос:
— Місіс Макклелан, який би ви хотіли послухати сьогодні вірш?
Дім мовчав.
Врешті голос промовив:
— Оскільки ви вагаєтесь, я виберу вірш на власний розсуд. — Заграла тиха музика, що супроводжувала голос. — Сара Тісдейл. Наскільки пригадую, ваша улюблена поетеса…
- Дощі випадають, над гладдю ріки
- Зі співом кружляють прудкі ластівки,
- Вільшанки за тином в пістрявім вбранні
- Висвистують примхи свої голосні,
- Десь кумкають жаби, забувши про сон,
- Сплять сливи, узяті у білий полон,
- Не думає все це про згубу війни,
- Про долю людей, що загинуть вони.
- І все це живе і нічого не зна…
- І тільки у синім серпанку весна,
- З’явившися вранці на зміну зими,
- Дізнається, може, що зникли всі ми.[17]
У каміні палав вогонь, і сигара на підставці перетворилася на купу мертвого попелу. Порожні стільці стояли один проти одного між мовчазними стінами, і грала музика.
О десятій будинок почав завмирати.
Знявся вітер. Зламана гілка, падаючи з дерева, потрапила в кухонне вікно. Пляшка з розчином для чищення ножів та виделок розбилася, й рідина потекла на плиту.
70 
