Особенно,... 
94 
Почувши смішок Гендрона, він нахмурився.
— Я до того, Грег, що Джордж Гарві може мати з цього приводу свою думку, га?
Джордж Гарві не тільки стояв за лаштунками політичного життя міста, але й був хрещеним батьком республіканської партії в третьому виборчому, окрузі.
— Джордж не скаже «ні», — спокійно промовив Грег. Чуприну його вже припорошила сивина, але обличчя раптом стало точнісінько таке саме, як у того молодика на фермі в Айові. Проте голос звучав терпляче. — Джордж стоятиме збоку, але з мого боку, ви розумієте? Я не наступлю йому на мозолю, бо буду незалежним кандидатом. Не стану ж я ще двадцять років удавати з себе хлопчика й лизати чужі черевики.
Чак Гендрон нерішуче сказав:
— Ви, мабуть, жартуєте, Грег?
Грег знову нахмурився, тепер уже застережливо.
— Чак, я ніколи не жартую. То люди… вони думають, що я жартую. «Юніон лідер» і оті крикуни з «Дейлі демократ» — вони думають, що я жартую. А ви поговоріть із Джорджем Гарві. Спитайте його, чи я жартую, чи роблю діло. Та й ви самі мали б знати мене краще. Зрештою, ми разом ховали деякі кінці у воду, хіба ні, Чак?
На похмуре обличчя Грега набігла погрозлива посмішка, — погрозлива для Гендрона, бо той таки дав Стілсонові втягти себе в деякі махінації з будівництвом. Вони взяли на цьому добрі гроші, атож, узяли, й не про те мова. Але було кілька обставин, що не дозволяли вважати забудову Саннінгдейлської території (а як по правді, то й Лорелської також)… ну, скажімо, цілком законною. Приміром, довелося підкупити інспектора екологічної служби, і то ще не найгірше.
З Лорелською територією справа застопорилася через одного старого, що жив за Ріджуейським шосе й нізащо не хотів продати свою ділянку; отож для початку кільканадцять його курчат здохли від якоїсь загадкової хвороби; потім згорів сарай, де він зберігав картоплю; потім, не так давно, коли старий поїхав у неділю навідати свою сестру, що жила в притулку в Кіні, хтось перемазав лайном вітальню і їдальню в його домі; і тоді старий таки спродався й виїхав, а Лорелська забудова нарешті стала дійсністю.
Та було й ще одне: в околиці знов з’явився отой горлоріз на мотоциклі, Санні Еллімен. Вони з Грегом задушевні приятелі, і коли про це ще не говорить ціле місто, то тільки тому, що Грега звикли бачити в товаристві всяких патлатих хіпі, гомиків, хуліганів-мотоциклістів — це ж бо він заснував наркологічний консультаційний центр і запровадив у Ріджуеї досить незвичайний комплекс заходів щодо юних наркоманів, алкоголіків і дорожніх хуліганів. Замість того щоб штрафувати й ув’язнювати, міські власті почали використовувати їх на різних роботах. То була Грегова ідея — ідея зовсім непогана, і банкір один з перших це визнав. Почасти завдяки їй Грега і обрали мером.
Але оце… це ж чисте безглуздя.
Грег сказав ще щось. Гендрон недочув.
— Пробачте, — мовив він.
— Я спитав, чи не погодилися б ви стати організатором моєї виборчої кампанії, — повторив Грег.
— Грег… — Гендрон мусив прокашлятись і почати знову. — Грег, здається, ви не розумієте. Від третього округу в палаті представників у Вашингтоні засідає Гаррісон Фішер. Він республіканець, людина шанована і, як я розумію, засів там навічно.
— Нічого вічного не буває, — заперечив Грег.
— А от Гаррісон з біса близький до цього, — сказав Гендрон. — Спитайте в Гарві. Вони разом ходили до школи. Мабуть, десь року тисяча вісімсотого.
Грег пустив повз вуха цей тонкий дотеп.
— Я назвуся Самотнім Лосем чи ще якось… І всі подумають, що я просто блазень… а кінець кінцем під сміх усього доброго люду третього округу я в’їду у Вашингтон.
— Грег, ви збожеволіли.
Грегова посмішка миттю зникла, наче її ніколи й не було. Обличчя його страхітливо змінилося. Воно нараз застигло, а очі викотились так, що стало видно білки. Як ото в коня, що ткнувся був мордою у гнилу воду.
— Ви мені краще такого не кажіть, Чак. Ніколи. Банкірові стало зовсім зле.
— Пробачте, Грег. Я просто…
— Ніколи більш мені такого не кажіть, якщо не хочете, щоб одного дня біля вашого смердючого «імперіала» вас зустрів Санні Еллімен.
Губи Гендрона заворушились, але з них не злетіло ані звуку.
Грег знов посміхнувся, і то було так, наче Сонце пробилося крізь лиховісні хмари.
— Ну гаразд. Не треба хвицати копитами, нам же разом працювати…
— Грег…
94 
