Особенно,... 
104 
Детта подивилася ліворуч і нічого не побачила.
Праворуч від неї, закопавшись у ковдри, спали двоє чоловіків. Молодший лежав ближче, а Справжній Мерзотник зняв свої кобури і поклав їх поряд.
Револьвери були всередині.
«Оце вже дарма. Ти попав, мудак», — подумала Детта і перекотилася на правий бік. Пісок рипів і хряскав під вагою її тіла, але вітер, шум хвиль і питання потвор притлумили ці звуки. Виблискуючи в пітьмі очима, вона повільно поповзла по піску (зараз вона сама була подібна до одного з омаромонстрів).
Зупинилася біля кобур і витягла револьвер.
Він був дуже важкий, а гладенька рукоятка в її руці здавалася смертоносною сама по собі. Те, що зброя важка, її не стурбувало. Детта Волкер мала міцні руки, о, так.
Вона проповзла трохи далі.
Молодший лежав собі і давав хропака, а от Справжній Мерзотник трохи поворухнувся уві сні, і Детта завмерла з вишкіреними зубами й чекала доти, доки він знову не вгамувався.
Цей паскудник хитрющий, як лис. Обережніше, Детто. Будь напоготові.
Вона знайшла потерту клямку барабана й спробувала посунути її вперед. Не вдалося. Тоді Детта потягнула за неї. Барабан розкрився.
Заряджений! Курва, заряджений! Спочатку ухайдохаєш цього молодого недоноска. А коли той Справжній Мерзотник прокинеться, ти покажеш йому, як треба шкірити зуби — посміхайтеся, зараз вилетить пташка, — а потім начистиш йому пику.
Вона закрила барабан, почала зводити курок… і зупинилася.
Коли здійнявся порив вітру, Детта повністю звела курок.
І приставила Роландів револьвер до скроні Едді.
3
Напіврозплющеним оком за її приготуваннями спостерігав стрілець. Хвороба повернулася, але його лихоманило не настільки сильно, щоби він не міг вірити власним очам. Тож він чекав. Напіврозплющене око перетворилося на палець, що лежав на спусковому гачку його тіла, тіла, яке завжди слугувало йому револьвером, коли револьвера не було під рукою.
Вона натиснула на гачок.
Клац.
Авжеж, клац.
Коли стрілець та Едді повернулися після розмови, Одетта Голмс, похилившись набік, спала глибоким сном у своєму візку. Вони постаралися зробити найкращу постіль з усіх можливих на піску і дбайливо перенесли її з візка на розстелені ковдри. Едді був певен, що вона прокинеться, але Роланд краще знав, що до чого.
Він пристрелив омарисько, Едді розклав багаття, і вони повечеряли. Одеттину порцію відклали їй на ранок.
Потім вони розмовляли, й Едді сказав щось таке, від чого Роланда наче струмом від блискавиці вдарило. Це осяяння було надто яскравим і надто короткочасним, аби дати повне розуміння, але все одно він побачив багато: так світла від блискавки часом буває достатньо, щоби розрізнити обриси ландшафту.
Він міг би сказати про це Едді одразу, але не зробив цього. Роланд розумів, що мусить стати для Едді тим, чим Корт був для нього. А коли один із Кортових учнів несподівано отримував удар, від якого кров так і юшила, то Корт завжди відповідав однаково: «Дитині невтямки, що таке молоток, поки вона не розтрощить ним собі пальця, забиваючи гвіздка. Вставай і перестань нюняти, шмаркачу! Ти забув обличчя свого батька!»
Отож Едді заснув, хоча стрілець і наказував йому пильнувати. І коли Роланд переконався, що обоє сплять (Дама могла хитрувати, тому він почекав трохи довше), то перезарядив револьвери стріляними гільзами, зняв їх із себе (відчувши миттєвий гострий біль) і поклав поряд із Едді.
1 став чекати.
Минула година, дві, три.
Через три з половиною години, коли його втомлене й змучене лихоманкою тіло вже почало куняти, він радше відчув, ніж побачив, як Дама прокинулася, і сам скинув із себе сон.
Ось вона перекотилася на інший бік. Ось вона, орудуючи кігтистими лапами, на які перетворилися її руки, почала підтягуватися по піску туди, де лежали його кобури. Він дивився, як вона дістала один з них, підповзла ближче до Едді, затрималася, задерши голову, ніздрі надималися й опускалися — не просто втягуючи повітря, а смакуючи його.
Так. Саме цю жінку він перевіз через поріг.
Коли вона глянула на стрільця, він не просто вдав, ніби спить, бо вона б нюхом відчула вдавання. Він справді заснув. А коли відчув, що її погляд повернув у інший бік, прокинувся і знову розплющив око. Він побачив, як вона піднімає револьвер — для цього їй довелося докласти менше зусиль, ніж Едді, коли Роланд спостерігав, як він це робить вперше, — й націлює його в голову Едді. Трохи зволікає, а на обличчі написаний невимовно хитрий вираз.
104 
