135 
— На вигляд нормально, — промурмотів Джо. — Зелене світло.
— А не треба зателефонувати твоїм…
— Якщо все працює, вони самі подзвонять, — перебив Джо і тут же додав: — Ого, а тут можуть бути перешкоди.
Барбі подумав було, що він має на увазі щось комп'ютерне, проте хлопець туди навіть не дивився. Барбі простежив за його поглядом і побачив зелений автомобіль шефа поліції. Той рухався не швидко, але мигалка на його даху пульсувала. З-за керма виліз Піт Рендолф. З пасажирського сидіння (машина трохи колихнулася) вибрався Великий Джим Ренні.
— А що це вам таке, пекельники, здумалося тут робити? — запитав він.
У куртці в Барбі запищав телефон. Він ткнув його в руку Джо, при тому сам не відривав очей від виборного й шефа поліції, котрі наближалися до них.
14
Вивіска над дверима «Діппера» волала: ПРОСИМО ДО НАЙБІЛЬШОГО ТАНЦЗАЛУ В МЕЙНІ! І вперше за всю історію цього придорожнього закладу на його танцювальному майданчику було не протовпитися об одинадцятій сорок п'ять ранку. Томмі й Вілла Андерсони самі вітали гостей біля дверей, точнісінько ніби якісь проповідники, що припрошують парафіян до церкви. У даному випадку Першої церкви рок-гуртів прямо з Бостона.
Спочатку аудиторія поводилася стримано, бо на екрані не було нічого, окрім єдиного слова: ЧЕКАННЯ. Бенні з Норрі підключили апаратуру й увімкнули телевізійний кабель у гніздо 4. І раптом на екрані на повний зріст з'явилася дорога Мала Курва, з усіма кольорами яскравого листя, що осипалося навкруг вартових морських піхотинців.
Натовп вибухнув аплодисментами й схвальними вигуками.
Бенні дав п'ять Норрі, але Норрі цього було замало; вона поцілувала його просто в губи, і то міцно. Це була найщасливіша мить у його житті, це відчуття було навіть кращим за те, коли він зумів залишитися у вертикальному стані, роблячи на повному ходу йоржа.
— Дзвони! — нагадала йому Норрі.
— Зараз, — відповів Бен. Він відчував, що обличчя в нього палає, немов вогнем обпечене, але посміхався. Він натиснув ПЕРЕНАБІР і приклав телефон до вуха. — Чувак, ми отримали! Зображення таке круте, що…
— Х'юстон, у нас проблема, — перебив його Джо.
15
— Не знаю, що вам, люди, тут здумалося робити, — промовив шеф Рендолф, — але вимагаю пояснень, а цю річ вимкніть, поки я їх не отримав, — показав він на ПаверБук.
— Сер, вибачаюся, — гукнув один з морських піхотинців з нашивками молодшого лейтенанта. — Це полковник Барбара, і він отримав офіційну санкцію уряду на проведення даної операції.
Великий Джим відповів на це найсаркастичнішою зі своїх усмішок. На шиї в нього пульсувала вена.
— Цей чоловік полковник хіба що над лайдаками. Він куховарить у місцевому ресторані.
— Сер, згідно отриманого мною наказу…
Великий Джим погрозив пальцем молодшому лейтенанту.
— Служба, у Честер Міллі єдиним урядом, який ми визнаємо, є наш власний, і я його офіційний представник, — він обернувся до Рендолфа.
— Пітере, якщо цей хлопець не бажає вимикати сам цю річ, висмикни шнур.
— Я не бачу тут шнура, — відповів Рендолф, переводячи погляд то на Барбі, то на лейтенанта морської піхоти, то на Великого Джима. Він почав пітніти.
— Тоді наступи чоботом на той бісів екран! Просто розтопчи його!
Рендолф зробив крок. Джо, на вигляд наляканий, але рішучий, затулив собою ящик, на якому стояв його ПаверБук. Телефон він так і тримав у руці.
— Не смійте! Це моя приватна власність, і я не порушую ніяких законів!
— Містере Рендолф, відійдіть, — промовив Барбі. — Це наказ. Якщо ви все ще визнаєте уряд країни, в котрій живете, ви мусите його виконувати.
Рендолф озирнувся назад.
— Джиме, може…
— Ніяких може, — обірвав його Великий Джим. — Зараз тільки тут країна, в якій ти живеш. Вирубай той клятий комп'ютер.
Джулія підступила до ПаверБука, вхопила комп'ютер і повернула його так, що камера тепер націлилася на новоприбульців. Кучерики, вибившись із розтріпаної консервативної ділової зачіски «вузликом», прилипли їй до розпашілих щік. У Барбі майнула думка: якою надзвичайно красивою вона зараз виглядає.
— Спитай Норрі, чи їм видно, — гукнула вона Джо.
Усмішка Великого Джима застигла гримасою.
— Жінко, ану перестань!
— Спитай, чи їм видно!
Джо заговорив у телефон. Послухав. Тоді повідомив:
— Видно. Вони бачать містера Ренні й офіцера Рендолфа. Норрі каже, там хочуть знати, що тут у нас трапилося.
135 
