258 
Він побачив на екрані телефону «ЛІНДА» і промовив:
— Любонько, усе гаразд?
— У нас — так. Діти сплять.
— Ти не знаєш, що там го…
— Редакція газети. Помовч і слухай, бо за півтори хвилини я вимкну телефон, щоби ніхто мені не міг подзвонити, не покликав на гасіння пожежі. Тут Джекі. Вона побуде з дітьми. Ти мусиш зустрітися зі мною у похоронному салоні. Там також буде Стейсі Моґґін. Вона вже до нас забігала. Вона з нами.
Почувши це ім'я, хоча воно й було йому знайоме, Расті не зразу пригадав, кому воно належить. А оце — вона з нами. Отже, дійсно почалося розбирання на сторони, хтось стає з нами, а хтось із ними.
— Лін…
— Побачимося там. Десять хвилин. Це безпечно, поки вони займатимуться пожежею, бо обоє братів Бові в пожежній бригаді. Так сказала Стейсі.
— Як це вони могли так швидко зібрати брига…
— Не знаю і знати не хочу. Ти зможеш приїхати?
— Так.
— Добре. Не залишай машину на бічній стоянці. Об'їдь будинок і постав її на меншому майданчику. — По цьому її голос пропав.
— Що там горить? — спитала Джина. — Ви знаєте?
— Ні. Бо мені ніякого дзвінка не було, — відповів Расті й подивився на них важким поглядом.
Джина не второпала, зате Твіч одразу.
— Ніхто нікому не дзвонив.
— Я просто кудись відлучився, можливо, поїхав на виклик, але ви не знаєте, де саме. Я не казав. Правильно?
Аніскільки не втративши свого спантеличеного вигляду, Джина все ж таки кивнула. Бо ці люди тепер її люди; цей факт не викликає в неї сумнівів. Та й з якого б дива? Їй лише сімнадцять. «Наші й ненаші, — подумалось Расті. — Негарна терапія, звичайно. Особливо для сімнадцятирічної дівчини».
— Можливо, на виклику, — промовила вона. — Де саме, ми не знаємо.
— Авжеж, — погодився Твіч. — Ти коник-стрибунець, а ми лише мурашки.
— Не робіть із цього аж такої великої справи, — сказав Расті. Хоча справа була таки великою, йому це вже було ясно. Загрожувала неприємностями. І Джина не одна дитина в цій картинці; є їхні з Ліндою донечки, котрі зараз міцно сплять, не знаючи того, що тато з мамою напнули вітрило і відпливають у бурю, що може виявитися занадто небезпечною для їхнього човника.
Але все ж таки…
— Я повернуся, — промовив Расті, сподіваючись, що це не порожня фраза.
2
Саммі Буші завернула «Малібу» Евансів на алею, що вела до лікарні імені Кетрін Рассел невдовзі по тому, як звідси, вирушаючи до похоронного салону Бові, від'їхав Расті; вони розминулися по протилежних смугах біля майдану на міському пагорбі.
Джина з Твічем уже зайшли всередину, і розворотний майданчик перед центральним входом лежав порожній, але вона не зупинилася тут; заряджена-бо зброя, що лежить поряд на сидінні, робить тебе обережним (Філ сказав би «стаєш параноїком»). Натомість вона поїхала навкруг будівлі й поставила машину на службовій стоянці. Вхопила пістолет і засунула собі за пояс джинсів, прикривши його зверху низом майки. Перетнувши стоянку, вона зупинилася перед дверима пральні й прочитала напис: ПАЛИТИ ТУТ БУДЕ ЗАБОРОНЕНО З 1-го СІЧНЯ. Подивилася на клямку, розуміючи, що, якщо та не піддасться, вона відступиться від свого наміру. Це буде Божий знак. З іншого боку, якщо двері незамкнені…
Двері були незамкнені. Блідим, кульгавим привидом вона прослизнула досередини.
3
Терстон Маршалл почувався втомленим — ба навіть виснаженим, — але щасливішим, ніж зараз, він не почувався вже багато років. Без усякого сумніву, це патологія; він же професор на довічному контракті, друкований поет, редактор престижного літературного альманаху. З ним ділить ліжко розкішна молода жінка, сама розумна і його вважає видатною, прекрасною особистістю. Те, що роздача пігулок, ліплення мазевих пов'язок, випорожнення підкладних суден (не кажучи вже про витирання обісраної дупки хлопчика Буші годину тому) дарувало йому відчуття щастя, більшого за всі означені вище досягнення, просто мусило бути патологією, але ніде правди діти. Шпитальні коридори з їхніми запахами дезінфектанту й мастики для підлоги відносили його в юність. Цього вечора його спогади були дуже яскравими, від всюдисущого аромату масла пачулів у квартирі Девіда Перна[327] до бандани з «огірковим» узором, що була в Терсі на голові, коли він ходив на поминальну службу по Боббі Кеннеді[328]. Обходи він робив, мугикаючи собі ніжно, стиха під ніс «Ногату жінку»[329].
327
Наприкінці 1960-х pp. найвідомішою людиною на ім'я Девід Перна був постановник і виконавець трюків у кіно.
328
Роберт Кеннеді (1925–1968) — брат президента Джона Кеннеді, був генеральним прокурором, сенатором, кандидатом у президенти, застрелений у Лос-Анджелесі після того, як виграв первинні вибори в Каліфорнії.
329
Класичний блюз, що в різних версіях входить до репертуару більшості артистів цього жанру.
258 
