292 
— Саме так.
Расті переключив свою увагу на Клер.
— А вона не…
— До нас вона не приходила, — сказала Клер. — Хіба що, коли я була в погребі, з'ясовувала, які в нас залишилися запаси консервів. Десь із півгодини я там пробула. Може, хвилин сорок. Я… я хотіла заховатися від того галасу в маркеті.
Бенні повторив те саме, що був казав попереднього дня:
— Мілл-стрит тягнеться на чотири квартали. Аж так багато садиб.
— Мені це здається не найважливішим, — промовив Джо. — Я дзвонив Енсону Вілеру. Він теж був колись нарваним бордером, та й зараз подеколи їздить зі своєю дошкою на скейтодром в Оксфорді. Я спитав його, чи був містер Барбара на роботі вчора зранку, і він відповів — так. Він сказав, що містер Барбара пішов звідти до «Фуд-Сіті» вже після того, як там почалася колотнеча. Відтоді він залишався з Енсоном і місіс Твічел. Отже, містер Барбара має алібі стосовно міз Перкінс, і пам'ятаєте, я казав про те, що якщо нема «А», то не може бути й «Б»? І про решту абетки?
Расті ця метафора здавалась трохи занадто алгебраїчною, коли йдеться про суто людські справи, але він зрозумів, що має на увазі Джо. Є інші жертви, щодо яких Барбі алібі не має, але те, що тіла були складені в одному місці, вказує, що вбивав їх теж хтось один. А якщо щонайменше за одну з жертв відповідальність лежить на Великому Джимі (як на це вказують сліди швів від м'ячика на обличчі Коґґінса), скоріш за все, цим одним і був саме він.
Або це міг зробити Джуніор. Джуніор, котрий тепер носить поліцейський значок і заразом пістолет.
— Ми мусимо звернутися до поліції, правда ж? — спитала Норрі.
— Мене це лякає, — сказала Клер. — Мене це дуже-дуже лякає. А що, як Бренду Перкінс убив Ренні? Він теж живе на нашій вулиці.
— Саме це я й казала ще вчора, — докинула Норрі.
— І хіба не логічно, якщо вона прийшла до одної виборної особи, а та затраснула перед нею двері, то далі вона могла піти побачитися з іншою виборною особою, котра живе по сусідству?
— Ма, я не вбачаю тут ніякого зв'язку, — промовив (з явно вибачливою інтонацією) Джо.
— Може, й так, але вона все одно могла піти до Ренні. А Пітер Рендолф… — вона похитала головою. — Коли Великий Джим каже стрибай, той лише перепитує, на яку висоту.
— Класно сказано, місіс Макклечі! — вигукнув Бенні. — Це так рульно, о матінко мого…
— Дякую, Бенні, але в нашому місті рулить Джим Ренні.
— Що ж нам робити? — подивився Джо тривожно на Расті.
Расті знову пригадалася та пляма. Пожовкле небо. Чадний запах у повітрі. Він також не забув згадати про впертий намір Джекі Веттінгтон визволити Барбі. Нехай це небезпечно, але все ж йому таким чином світить більше шансів, ніж через свідчення трьох дітей, особливо коли начальник поліції, котрий їх вислуховуватиме, неспроможний сраку собі підтерти без інструкцій згори.
— Поки що нічого. Дейлу Барбарі зараз найбезпечніше залишатися саме там, де він є, — Расті сподівався, що не помиляється щодо цього. — Наразі ми мусимо займатися іншим. Якщо ви дійсно знайшли генератор Купола і нам удасться його вимкнути…
— Решта проблем вирішаться самі собою, — закінчила за нього Норрі. На обличчі її читалося явне полегшення.
— Саме так може й статися, — погодився Расті.
7
Після того як Петра Ширлз пішла назад до аптеки (робити облік, сказала вона), Тобі Меннінг спитав у Роммі, чи потрібна йому якась допомога. Роммі похитав головою.
— Іди додому. Спитай там, чим ти можеш допомогти своїм тату і мамі.
— Удома тільки батько, — сказав Тобі. — Мати поїхала в супермаркет у Касл Рок вранці в суботу. Вона каже, що ціни у «Фуд-Сіті» занадто кусючі. А що ви збираєтеся робити?
— Та ніц особливого, — туманно відповів Роммі. — А скажи-но мені, Тоб, навіщо ви з Петрою носите оці голубі ганчірки в себе на руках?
Тобі глянув на свою пов'язку так, ніби зовсім забув про неї.
— Просто з солідарності, — сказав він. — Після того, що трапилося в шпиталі вчора вночі… після усього, що трапилося останніми днями…
Роммі кивнув.
— Ти ще не в підручних, нічого такого?
— К чорту, ні. Це просто… ну, ви пам'ятаєте, як після одинадцятого вересня ледь не всі ходили як не в картузі, то в сорочці нью-йоркського полісмена або пожежного? Ну, і я оце тепер десь так само. — Він помовчав. — Гадаю, якби їм була потрібна моя допомога, я би радо зголосився, але вони, здається, і так чудово справляються. А ви певні, що вам не потрібна моя допомога?
292 
