ОЛЕКСАНДР ДЮМА ТА ЙОГО РОМАН «ТРИ МУШКЕТЕРИ»

Олександр Дюма-батько (так його називають на відміну від сина, теж письменника Олександра Дюма) народився 1802 р. в містечку Віллер-Котре, недалеко від Парижа. Батько його, генерал, за свої республіканські переконання при Наполеоні потрапив у немилість і змушений був піти у відставку. 1803 р. він помер, лишивши родину без засобів до існування.

Кілька років майбутній письменник навчався в місцевій школі, а потім поступив на службу — писарем до нотаріуса. 1822 р. Дюма приїхав у Париж. Друзі батька допомогли йому влаштуватися на скромну посаду в канцелярію герцога Орлеанського. Він сумлінно працює, на дозвіллі читає твори Вільяма Шекспіра, Мольєра, Йоганна Ґете, Фрідріха Шиллера, Вальтера Скотта.

Літературний шлях Дюма розпочав у 1825 р. невеличкою збіркою оповідань «Сучасні новели», пересічною за змістом і стилем. У 30-х роках письменник приєднується до романтичного напряму в літературі і стає активним учасником салону Віктора Гюго — «штаб-квартири романтизму», де збиралися палкі його прихильники: Альфред де Віньї, Шарль Огюстен Сент-Бев, Еміль Дешан, Альфред де Мюссе та ін.

Новий напрям швидко завоював міцні позиції у французькій літературі. Романи мадам де Сталь, поезії Віктора Гюго, драматичні твори молодого Проспера Меріме стали видатним літературним явищем і мали величезну популярність. Однак хороших п'єс, які відповідали б сценічним вимогам того часу, досі не було. Таку драму — «Генріх III та його двір» — написав молодий Олександр Дюма. 1829 р. Її поставили на сцені театру «Одеон».

Того ж року Дюма пише одну з найкращих своїх драм — «Дуель за часів Рішельє», яку згодом називає «Маріон Делорм». П'єсу взялися поставити у театрі Французької Комедії, але незабаром цензура заборонила її, мотивуючи свою заборону тим, що у ній нібито паплюжиться образ короля Людовіка XIII, — а, отже, й династія Бурбонів. У своїх драмах Дюма розробляє національно-історичну тематику, порушує проблеми, які знайдуть втілення згодом, коли він створюватиме величезний цикл історико-пригодницьких романів.

З початком Липневої революції Дюма стає на бік опозиції, що протестувала проти режиму Луї-Філіппа. 1832 р. він бере участь у походах генерала Ламарка, які спричинилися до республіканського повстання 5 — 6-го липня. Монархія жорстоко розправилася з повстанцями, тому письменникові довелося на певний час виїхати з Парижа у Швейцарію.

1836 p. y Франції виходять загальнодоступні газети — «Преса» та «Вік», які набувають значної популярності. В них публікуються невеличкими уривками — «фейлетонами» — пригодницькі романи Оноре де Бальзака, Ежена Сю, Фелікса Сульє, Ежена Скриба. Дюма теж друкує там свої романи та критичні статті.

У 30-х роках Дюма задумав створити серію романів, у яких хотів змалювати величезний період французької історії — від часів панування Карла VII (1422–1461) до середини XIX ст. У першому романі серії — «Ізабеллі Баварській» — письменник відобразив факти й події далекого минулого, історичним тлом якого було прагнення Англії захопити французькі землі та встановити на них свою владу. Антианглійська спрямованість цього твору незаперечна. У наступному романі — «Асканіо» (1840) — змальовано двір французького короля Франциска І. Головний герой твору — славнозвісний італійський скульптор доби Відродження Бенвенуто Челліні.

У 40-х роках Дюма видає свої найвідоміші історико-пригодницькі романи: трилогію про мушкетерів («Три мушкетери», 1844; «Двадцять років потому», 1845; «Віконт де Бражелон, або Десять років потому», 1848–1850), «Граф Монте-Крісто» (1844–1845), «Королева Марго» (1846), «Шевальє де Мезон-Руж» (1846), «Графиня де Монсоро» (1846), «Дві Діани» (1846), «Сорок п'ять» (1848). У 50-х роках письменник відходить від романтичних позицій і створює низку пересічних історичних романів («Ісаак Лакедем», «Анж Піту», «Графиня де Шаркі», «Паризькі могікани» тощо). Трохи раніше, у 1847 p., Дюма заснував «Історичний театр», де були поставлені інсценізації романів «Королева Марґо», «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто». Театр проіснував два роки і був закритий у зв'язку з революційними подіями.

Під час революції 1848 р. він прагнув політичної кар'єри, мріяв про обрання до Національних зборів. Щоправда, на виборах він зазнав цілковитої поразки. Під час війни між Пруссією і Австрією письменник їде на фронт кореспондентом і регулярно надсилає до паризьких газет огляди воєнних дій.

  1