15 
— О! «Червоний герцог»! Браво, браво! «Червоний герцог»! — загукав Портос, плещучи в долоні й схвально киваючи головою. — «Червоний герцог» — це чудово. Я пущу ваш дотеп між люди, мій друже, їй же право! А він жартівник, цей Араміс! Як прикро, що ви не змогли віддатися вашому покликанню! Який чарівний абат вийшов би з вас!
— О! Це тільки тимчасово відкладено, — відповів Араміс — Колись я ним усе-таки стану. Вам добре відомо, Портосе, що я й досі вивчаю богослов'я.
— Він зробить так, як каже, — зауважив Портос, — рано чи пізно, але він свого доможеться.
— Скоріше рано, — сказав Араміс.
— Він тільки й чекає на одну річ, щоб здійснити своє рішення і знову вдягти сутану[51], яка висить у нього в шафі за мушкетерським мундиром, — озвався якийсь мушкетер.
— На що ж він чекає? — спитав другий.
— Він чекає, щоб королева подарувала Франції спадкоємця.
— Не треба жартувати з цього приводу, панове, — сказав Портос — Хвала Богові, королева ще в такому віці, що може це зробити.
— Кажуть, що лорд Бекінгем[52] у Франції, — зауважив Араміс з лукавою усмішкою, яка надала цьому, такому ніби простому, зауваженню особливого значення.
— Арамісе, друже мій, цього разу ви помиляєтесь, — перебив його Портос, — і ваша прихильність до жартів, як завжди, змусила вас переступити межі дозволеного; якби пан де Тревіль почув ці слова, вам було б непереливки.
— Чи не вирішили ви мене повчати, Портосе? — вигукнув Араміс, і його спокійні очі на мить спалахнули.
— Друже, будьте або мушкетером, або ж абатом. Будьте тим чи тим, тільки не будьте ними обома водночас, — відповів Портос — Згадайте, що казав вам Атос про це саме кілька днів тому: ви годуєтеся з кількох ясел. Ні, ні, не треба лаятись, прошу вас, це ні до чого, — адже вам добре відомо, про що ми домовилися з вами й Атосом. Ви часто буваєте в пані Д'Егійон, яка виявляє до вас свою прихильність; буваєте ви також у пані де Буа-Трасі, кузини пані де Шеврез[53], і робите все, щоб бути в милості у цієї дами. Ви можете не зізнаватися в своєму щасті, у вас не питають про ваші таємниці, бо всі знають вашу скромність… Та коли вже ви володієте цією чеснотою, то, хай йому чорт, будьте скромними й тоді, коли це стосується її величності. Нехай хто хоче цікавиться справами короля й кардинала, але особа королеви священна, і коли вже хтось насмілився заговорити про неї, то хай говорить тільки хороше.
— Портосе, ви самовпевнені, як Нарцис[54], мушу вам це сказати, — відповів Араміс — Вам відомо, що я ненавиджу повчання, якщо тільки вони походять не від Атоса. Але у вас, мій друже, надто розкішна перев'язь, щоб мати успіх і в повчаннях. Я стану абатом, коли мені цього забагнеться; але поки що я — мушкетер; і, як мушкетер, я говорю все, що схочу. І саме зараз я хочу сказати, що ви зловживаєте моїм терпінням.
— Арамісе!
— Портосе!
— Стривайте, панове! Панове! — загукали мушкетери.
— Пан де Тревіль чекає на пана Д'Артаньяна! — урвав цей гомін розпорядник, відчиняючи двері кабінету.
Почувши такі слова й побачивши, як відчинилися двері, всі замовкли, і молодий гасконець, пройшовши через весь передпокій, став перед капітаном мушкетерів, вітаючи себе подумки з тим, що йому пощастило так вчасно уникнути кінця цієї дивовижної суперечки.
III. Аудієнція
Пан де Тревіль був не в гуморі; проте він чемно відповів на привітання юнака, що вклонився мало не до землі, й навіть усміхнувся, бо беарнська говірка Д'Артаньяна враз нагадала йому і молодість, і рідний край — два спогади, які розчулюють людину в будь-якому віці. Але, тут же підійшовши до дверей і зробивши Д'Артаньянові знак, ніби прохаючи дозволу владнати інші справи, перш ніж почати з ним розмову, капітан мушкетерів тричі гукнув, щоразу підвищуючи голос, в якому дедалі виразніше бриніла владна нетерплячість, а потім і роздратування:
— Атосе! Портосе! Арамісе!
Обидва мушкетери, з якими ми вже познайомились, одразу відгукнулися і ввійшли до кабінету; двері зачинилися, тільки-но вони переступили поріг. Хоч мушкетери й не були зовсім спокійні, проте трималися так невимушено, гідно й водночас покірливо, що Д'Артаньян, який мав цих людей за напівбогів, а їхнього начальника — за могутнього Юпітера-громовержця[55], нестямився від захвату.
51
Сутана — довгий верхній одяг католицького духовенства, який носять не в час відправи.
52
Джордж Вільєрс, лорд Бекінгем (1592–1628) — англійський політичний діяч, адмірал, фаворит і перший міністр двох перших королів з династії Стюартів — Якова І, що владарював з 1603 по 1625 рік, та Карла І, який успадкував трон у 1625 році. 1649 року, під час англійської буржуазної революції, Карла 1 стратили за вироком верховного трибуналу.
53
Марі де Роан-Монбазон, герцогиня де Шеврез (1600–1679), мала великий вплив в опозиційних колах, брала участь у змовах проти Рішельє та Мазаріні, а також у подіях Фронди — громадсько-політичного руху проти абсолютизму у Франції в 1648–1653 роках. Розумна, смілива, заповзятлива й діяльна, коли йшлося про політичні інтриги, вона була надто легковажною в особистому житті та не досить делікатною в стосунках з близькими їй людьми, і, зокрема, з Анною Австрійською.
54
Нарцис — персонаж греко-римських міфів; вродливий юнак, який нікого не любив. Закохавшись у власне відображення й не в силі одвести від нього очей, кинувся у воду й загинув, після чого перетворився на білу запашну квітку; Нарцисом називають самовпевнену і самозакохану людину.
55
Юпітер (у грецькій міфології — Зевс) — головний бог у римській міфології; його вважали богом неба, світла, дощу і грому; звідси — Юпітер-громовержець.
15 
