181 
— І що ви повинні були зробити з цією жінкою? — стурбовано спитав Д'Артаньян.
— Відвезти її в особняк на Королівській площі, — відповів поранений.
— Авжеж! — прошепотів Д'Артаньян. — Так воно і є — відвезти до міледі.
Юнак жахнувся, збагнувши, яка страхітлива жадоба помсти керувала цією жінкою в її намаганні знищити його самого та всіх, хто його кохав, І як добре їй були відомі всі придворні справи, коли вона так легко зуміла про все дізнатися. Поза всякими сумнівами, ці відомості вона дістала від кардинала.
Але, попри все це, Д'Артаньян із щирою радістю зрозумів і те, що королева нарешті знайшла в'язницю, де бідолашна пані Бонасьє спокутувала свою відданість, і що вона визволила її з цієї в'язниці. Тепер уже лист, що його Д'Артаньян одержав від пані Бонасьє, і її поява на Шайотській дорозі — поява, яка скидалася скоріше на химерне видіння, — стали зрозумілими.
Отже, як і передрікав Атос, з'явилася надія розшукати пані Бонасьє: немає на світі такого монастиря, куди не можна знайти дороги.
Від цієї думки Д'Артаньян полагіднішав. Він обернувся до пораненого, який з тривогою стежив за його обличчям, і, простягши до нього руку, сказав:
— Я не хочу залишати тебе напризволяще. Спирайся на мене й ходімо назад до табору.
— Правда? — вигукнув солдат, не вірячи такій великодушності. — Та чи не збираєтеся ви відправити мене в такий спосіб на шибеницю?
— Я дав тобі слово, — відповів Д'Артаньян, — і тепер вдруге дарую тобі життя.
Поранений упав на коліна й став цілувати ноги свого рятівника. Але Д'Артаньян, який не мав більше ні причин, ні бажання залишатися так близько від ворожого бастіону, поклав край цьому вияву вдячності.
Гвардієць, що прибіг до табору після перших пострілів з бастіону, сповістив про смерть усіх чотирьох супутників. Тож у полку дуже здивувалися, а ще дужче зраділи, побачивши Д'Артаньяна цілим і здоровим.
Юнак сказав, що його супутника поранено шпагою під час ворожої вилазки. Він розповів також про смерть другого солдата й про небезпеку, якої їм пощастило уникнути.
Ця історія принесла йому славу. Усе військо цілий день тільки й говорило про розвідку, і навіть сам герцог Орлеанський звелів переказати Д'Артаньянові подяку.
А що кожний добрий вчинок таїть винагороду в собі самому, то цей випадок повернув Д'Артаньянові спокій. Бо й справді, знаючи, що один із двох його ворогів мертвий, а другий беззастережно відданий йому, юнак відтепер був певен у своїй безпеці.
Одначе ця певність доводила тільки одне: Д'Артаньян дуже погано знав міледі.
XII. Анжуйське вино
Розмови про майже безнадійну хворобу короля змінилися в таборі чутками про його одужання. А що всі знали про бажання Людовіка XIII якнайшвидше взяти особисту участь в облозі, то у війську пішов поголос: король вирушить у похід негайно, тільки-но зможе сісти на коня.
Тим часом герцог Орлеанський, розуміючи, що не сьогодні-завтра має передати пост командуючого герцогові Ангулемському[194], Бассом-п'єрові або Шомберові[195], кожен з яких наполегливо домагався його, майже нічого не робив, марнував час на дрібні сутички з ворогом і, лишаючи основні сили проти Ла-Рошелі, не наважувався на велику операцію, щоб вибити англійців з острова Ре, де вони й досі тримали в облозі фортецю Сен-Тартен та форт де Ля Пре.
Д'Артаньян, як ми сказали, трохи заспокоївся, що завжди буває, коли небезпека мине або коли вже здається неістотною. Його непокоїло тільки те, що й досі немає жодної звістки від друзів.
Та якось уранці, на початку листопада, він одержав з Віллеруа такого листа:
«Пане Д'Артаньяне,
добродії Атос, Портос і Араміс, зібравши у мене добірне товариство й добряче побенкетувавши, так галасували, що комендант палацу, людина дуже суворих правил, взяв їх під варту на кілька днів. Але я все-таки вирішив виконати їхнє доручення й надсилаю вам дюжину пляшок мого анжуйського вина, яке їм дуже сподобалось. Вони просять вас випити це вино за їхнє здоров'я.
Що я й роблю, добродію, з глибокою повагою до вас, лишаючись вашим найпокірнішим і найшанобливішим слугою,
Годо, корчмар панів мушкетерів». — Чудово! — вигукнув Д'Артаньян. — Вони не забувають мене в свої веселі часи, як я не забуваю їх у годину скрути. Звичайно ж, я вип'ю за їхнє здоров'я від щирого серця; але я не питиму сам.
194
Карл де Валуа (1573–1650) — побічний син французького короля Карла IX, який у 1619 році дістав титул герцога Ангулемського.
195
Генріх де Ш ом бер, граф де Нантейль і де Дюренталь (1575–1632) — маршал Франції, який брав участь в облозі Ла-Рошелі та вигнанні англійців з острова Ре.
181 
