Особенно,... 
68 
Хоч яким жалюгідним був тріумф над таким нікчемою, як Бонасьє, а втім кардинал відчув радість; у ту ж мить, ніби вловивши на льоту несподівану думку, він ледь помітно всміхнувся і, простягши до галантерейника руку, сказав:
— Підведіться, мій друже, ви — чесна людина.
— Кардинал потис мені руку! Я торкнувся руки велета! — вигукнув Бонасьє. — Великий кардинал назвав мене своїм другом!
— Авжеж, мій друже, так! — мовив кардинал тим батьківським тоном, до якого він іноді вдавався, і який міг обдурити хіба що тих, хто зовсім не знав його. — І саме тому, що звинувачення було несправедливе, я мушу вас винагородити: візьміть цей гаманець із сотнею пістолів і пробачте мені.
— Пробачити вам, ваша світлосте! — сказав Бонасьє, не наважуючись взяти гаманець і боячись, щоб цей несподіваний подарунок не обернувся, бува, на жарт. — Але ж ви маєте право арештувати мене, взяти на тортури, навіть скарати на смерть: ви наш володар, і я не насмілився б сказати жодного слова у відповідь. Пробачити вам, ваша світлосте! Навіть подумати страшно!
— О мій любий пане Бонасьє! Я щиро вдячний вам за вашу великодушність. Отож, узявши цей гаманець, ви більше не будете сердитись на мене?
— Я буду в захопленні, ваша світлосте.
— Тоді прощавайте, або, краще, до побачення, бо я сподіваюсь — ми ще обов'язково побачимось.
— Коли буде завгодно вашій світлості. Я завжди готовий служити вашому високопреосвященству.
— Повірте, що ми ще не раз зустрінемось, бо, мушу признатися, мені було дуже приємно обмінятися з вами думками.
— О ваша світлосте!
— До побачення, пане Бонасьє, до побачення.
І кардинал відпустив його помахом руки; у відповідь Бонасьє вклонився до самої землі. Потім він вийшов, задкуючи, і кардинал почув з передпокою, як Бонасьє, не в силі стримати своїх почуттів, закричав на повен голос: «Хай живе його світлість! Хай живе його високопреосвященство! Хай живе великий кардинал!» Усміхнувшись, кардинал прислухався до цього нестримного виявлення почуттів галантерейника; згодом, коли вигуки Бонасьє стихли вдалині, він мовив сам до себе:
— Ось людина, яка віднині дасть себе вбити за мене.
Після цього кардинал схилився над планом Ла-Рошелі, розгорнутим, як ми вже казали, на його столі, уважно роздивився його і став креслити олівцем лінію славнозвісної дамби, яка через півтора року перекрила вхід до гавані оточеного міста.
Він саме поринув у свої стратегічні задуми, аж тут двері відчинилися, і на порозі став Рошфор.
— Ну що? — спитав кардинал і випростався з поквапливістю, яка свідчила про гострий інтерес до того доручення, що його мав виконати граф.
— Я дістав відомості, — відповів Рошфор. — Молода жінка двадцяти шести — двадцяти восьми років і чоловік тридцяти п'яти — сорока років справді мешкали одна чотири, а другий п'ять днів у будинках, вказаних вашим високопреосвященством; проте жінка виїхала вночі, а чоловік — сьогодні вранці.
— Це вони! — вигукнув кардинал і, глянувши на стінний годинник, додав: — Але ми запізнилися з погонею: герцогиня вже в Турі, а герцог — у Булоні. Тепер уже тільки в Лондоні можна його наздогнати.
— Які будуть накази вашого високопреосвященства?
— Жодного слова про те, що сталося; хай королева вірить, що вона в цілковитій безпеці; хай думає, що нам не відома її таємниця; хай вважає, що ми заклопотані розкриттям якоїсь змови. Викличте до мене канцлера Сег'є[94].
— А що ваше високопреосвященство зробили з тим чоловіком?
— З яким чоловіком? — спитав кардинал.
— З Бонасьє.
— Я зробив із нього все, що можна було зробити. Я зробив з нього шпигуна, який стежитиме за власною дружиною.
Граф Рошфор вклонився як людина, що визнає недосяжну зверхність свого володаря, і вийшов.
Залишившись сам, кардинал знову сів до столу, написав листа, запечатав його своєю особистою печаткою і подзвонив. Черговий офіцер увійшов учетверте.
— Покличте Вітре, — звелів Рішельє, — і скажіть, щоб він ладнався в далеку дорогу.
За хвилину, взутий у високі чоботи зі шпорами, Вітре стояв перед кардиналом.
— Вітре, — мовив Рішельє, — ви негайно виїдете до Лондона. В дорозі не затримуйтесь — ніде й ні на мить. Передасте цього листа міледі. Ось чек на двісті пістолів — ідіть до мого скарбника і хай він їх вам виплатить. Ви матимете ще стільки ж, якщо повернетесь через шість днів і добре виконаєте моє доручення.
68 
