ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  113  

Висадивши Марґариту, яка ні про що не питала, коло одного з надгробків разом з її щіткою, грак запустив машину, спрямувавши її просто в яр за кладовищем. Туди вона з гуркотом зірвалася і згинула. Грак поштиво відсалютував, сів на колесо верхи і відлетів.

У ту ж мить від одного з пам’ятників відокремилася чорна кирея. Ікло зблиснуло проти місяця, і Марґарита впізнала Азазелло. Той рухом запросив Марґариту сісти на щітку, сам скочив на довгу рапіру, обоє стрімко злетіти і за кілька секунд, не побачені жодною живою душею, зсіли коло будинку № 302-біс на Садовій вулиці.

Коли, несучи під пахвами щітку та рапіру, подорожани проходили підворіттям, Марґарита завважила тут знудженого чоловіка в кепці й високих чоботях, який, очевидно, очікував на когось. Хоч як легко ступали Азазелло та Марґарита, самотній чоловік почув їхню ходу й насторожено скинувся, не тямлячи, хто видає ці звуки.

Другого чоловіка, що був на диво подібний до першого, зустріли коло шостого під’їзду. І знову повторилася та сама історія. Хода… Чоловік бентежно роззирнувся і насупився. Коли ж двері прочинилися і закрилися, метнувся слідом за невидимими приходнями, заглянув у під’їзд, але нічого, певно, не добачив.

Третій, точнісінька копія другого, а отже й першого, вартував на майданчику третього поверху. Він палив міцні цигарки, і Марґарита закашлялася, проходячи повз нього. Курець, ніби його штрикнули, схопився з лави, на якій сидів, почав збентежено озиратися, підійшов до перил, подивився вниз. Марґарита зі своїм проводжатим у цей час уже була коло дверей квартири № 50. Дзвонити не стали, Азазелло безгучно відкрив двері своїм ключем.

Перше, що вразило Марґариту, це та пітьма, в яку вона потрапила. Нічого не було видно, як у підземеллі, й Марґарита несамохіть учепилася в Азазеллів плащ, боячись спіткнутися. Але тієї миті віддалеки і вгорі заблищав вогник якоїсь лампадки і почав наближатись. Азазелло на ходу витяг у Марґарити з-під руки щітку, і та щезла в пітьмі без жодного звуку. Почали підніматися якимись широкими приступками, і Марґариті видалося, що їм не буде кінця, її вражало, як у передпокої звичайної московської квартири можуть вміститися ці надзвичайні безкраї сходи, яких вона не могла бачити, проте добре відчувала. Але сходження закінчилося, і Марґарита зрозуміла, що вони стоять на майданчику. Вогник наблизивсь упритул, і Марґарита побачила освітлене обличчя чоловіка, високого й чорного, який тримав у руках оту лампадку. Ті, хто мав уже безталання в ці дні трапитися йому на дорозі, навіть у цьому слабкому світлі язичка в лампадці, певно, відразу ж упізнали б його. Це був Коров’єв, він же Фагот.

Щоправда, зовнішня подоба Коров’єва вельми змінилася. Хиткий вогник відбивався не в надтріснутому пенсне, яке давно слід було б викинути на смітник, а в моноклі, правда, також надтріснутому. Вусики на нахабному виду було підкручено і намащено, а чорнота Коров’єва пояснювалася дуже просто — він був убраний у фрак. Біліли лише його груди.

Маг, регент, чародій, перекладач чи біс його зна хто навсправжки — словом, Коров’єв — уклонився і, широко повівши лампадкою в повітрі, запросив Марґариту йти слідом за ним. Азазелло зник.

«Ото дивовижний вечір, — думала Марґарита, — я всього сподівалась, але лише не цього! Електрику, чи що, у них вимкнули? Але найчудніше — розміри цього приміщення. Яким робом усе це може увіпхатись у московську квартиру? А таки зовсім не може!»

Хоч як мало світла давала коров’євська лампадка, Марґарита збагнула, що вона перебуває в просто неосяжній залі, та ще й з колонадою, темною і з першого враження безкінечною. Коло якоїсь канапки Коров’єв зупинився, поставив свою лампадку на якусь тумбу, рухом запропонував Марґариті сісти, а сам примостився поруч у мальовничій позі — обпершися ліктем на тумбу.

— Дозвольте мені відрекомендуватися вам, — зарипів Коров’єв, — Коров’єв. Вас дивує, що немає світла? Економія, як ви, безперечно, подумали? Ні, ні, та й ще раз ні. Хай перший-ліпший кат, хоч би один з тих, котрі сьогодні трохи пізніше матимуть честь прикладатися до вашого коліна, на цій же тумбі зітне мені голову, якщо воно так! Просто мессір не любить електричного світла, і ми вдамося до нього в найостанніший момент. І тоді його, йміть віри, не бракуватиме. Навіть, мабуть, було б добре, щоб його було менше.

Коров’єв сподобався Марґариті, й тріскуче його патякання заспокійливо вплинуло на неї.

  113