Особенно,... 
116 
— Ну, якщо ви так чарівливо люб’язні, — мовив він, — а я нічого іншого не чекав, так будьмо без церемоній, — він знову нахилився до краю ліжка і крикнув: — ї довго буде триватиме оце блазенство під ліжком? Вилізай, окаянний Гансе!
— Коня не можу налапати, — здушеним і фальшивим голосом відізвався з-під ліжка кіт, — поскакав кудись, а замість нього все якесь жаб’я надибується.
— Чи не забрав ти собі в голову, що тут тобі якийсь ярмарок? — вдаючи сердитого, спитав Воланд. — Жодних жаб не було під ліжком! Облиш ці дешеві фокуси для Вар’єте. Якщо ти зараз же не вилізеш, ми вважатимемо, що ти визнав поразку, проклятущий дезертире!
— Ні за що, мессіре! — загорлав кіт і ту ж мить виліз з-під ліжка, тримаючи в лапі коня.
— Рекомендую вам… — почав був Воланд і сам себе перервав: — Ні, я бачити не можу цього блазня заплішеного. Подивіться, що він там, під ліжком, зробив із собою!
Викачаний у пилюці кіт, стоячи на задніх лапах, тим часом вклонявся Марґариті. Тепер на шиї кота опинилася біла фрачна краватка метеликом, а на грудях перламутровий дамський бінокль на ремінці. Окрім того, вуса в кота було визолочено.
— Ну що ж це таке? — вигукнув Воланд. — Навіщо ти позолотив вуса? І на якого біса тобі краватка, якщо на тобі немає штанів?
— Штани коту не належать, мессіре, — з великою гідністю відповів кіт. — Ще, може, ви наказали б узути мене в чоботи? Кіт у чоботях буває лише в казках, мессіре. А от чи бачили ви коли кого на балу без краватки? Я не хочу ставати посміховиськом та наражатися на небезпеку бути вигнаним в заший! Кожен прикрашає себе, чим може. Вважайте, що сказане стосується і бінокля, мессіре!
— Але вуса?..
— Не розумію, — сухо заперечив кіт, — чому, голячись сьогодні, Азазелло та Коров’єв могли посипати себе білою пудрою і чим вона краща золотої? Я напудрив вуса, оце і все! Інша річ, якби я поголився! Голений кіт це, справді, неподобство, тисячу разів ладен погодитися з цим. А взагалі, — тут голос кота забринів образою, — я бачу, що до мене всіляко прискіпуються і що питання переді мною стає руба — чи бути мені взагалі на балу? Що скажете ви мені на це, мессіре?
І кіт від образи так роздувся, що здавалося, ще секунда, і він лусне.
— Ох, крутію, крутію, — хитаючи головою, говорив Воланд, — щоразу, коли в партії заженеш його в глухий кут, він починає заговорювати зуби, наче найпослідущий шарлатан на мосту. Негайно сідай і припини оце блягузкання.
— Я сяду, — відповів кіт, сідаючи, — але заперечу щодо останнього. Мова моя анітрохи не є блягузканням, як ви зводили висловитися в присутності дами, а вервечкою міцно припасованих силогізмів, які гідно поцінували б такі знавці, як Секст Емпірик, Марціан Капелла, а то, чого доброго, і сам Арістотель.
— Шах королю, — сказав Воланд.
— Будь ласка, будь ласка, — обізвався кіт і почав дивитися на дошку в бінокль.
— Отож, — звернувся до Марґарити Воланд, — рекомендую, донно, мій почет. Оцей, що клеїть дурня, — кіт Бегемот. З Азазелло та Коров’євим ви вже зазнайомилися, слугиня моя Ґелла — метка й кмітлива, і нема такої послуги, якої б вона не могла справити.
Красуня Ґелла усміхалася, звернувши до Марґарити свої зеленаві очі, невпинно зачерпуючи пригорщею мазь і накладаючи її на коліно.
— Оце й усі, — закінчив Боланд і поморщився, коли Ґелла дужче натисла на його коліно, — товариство, як ви бачите, невелике, розмаїте і нелукаве. — Він умовк і почав повертати перед собою свій глобус, вироблений так майстерно, що сині океани на ньому ворушилися, а шапка на полюсі лежала, неначе справжня, крижана і сніжна.
На шахівниці тим часом зайшло велике замішання. До краю знервований король у білій мантії тупцював на клітинці, здіймаючи у відчаї руки. Троє білих пішаків-ландскнехтів з алебардами розгублено дивилися на офіцера, що розмахував шпагою і вказував уперед, де в суміжних клітинах, білій та чорній, видніли чорні вершники Боланда на двох гарячих баских конях.
Марґариту надзвичайно зацікавило і вразило те, що шахові фігурки були живі.
Кіт, відставивши від очей бінокля, тихесенько підштовхнув свого короля в спину. Той у відчаї затулив обличчя руками.
— Непереливки тобі, любий Бегемоте, — тихо сказав їдким голосом Коров’єв.
— Становище серйозне, але підстав для безнадії нема, — обізвався Бегемот, — більше того: я цілком певен в остаточній перемозі. Варт лишень добряче проаналізувати ситуацію.
116 
