ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  119  

Тієї миті Марґарита в супроводі Коров’єва та Бегемота ступила з басейнової в цілковиту темряву.

— Я, я, — шепнув кіт, — я подам сигнал!

— Подавай! — відповів у темряві Коров’єв.

— Бал! — пронизливо верескнув кіт, і тут-таки Марґарита скрикнула й на кілька секунд заплющила очі. Бал обпав її вмить — вибухнув світлом, а водночас звуком і запахом. Ведена під руку Коров’євим, Марґарита побачила себе в тропічному лісі. Червоногруді зеленохвості папуги чіплялися за ліани, перескакували по них і оглушливо репетували: «Я в захопленні!» Але ліс швидко закінчився, і його паркість одразу змінилася прохолодою бальної зали із колонами з якогось жовтуватого іскристого каменю. Ця зала, як і ліс, була зовсім порожня, і лише при колонах стояли оголені негри в срібних пов’язках на головах. Обличчя їхні стали брудно-бурими від хвилювання, коли в залу влетіла Марґарита зі своїм почтом, серед якого десь узявся Азазелло. Тут Коров’єв випустив руку Марґарити і шепнув:

— Просто на тюльпани!

Невисока стіна білих тюльпанів виросла перед Марґаритою, а за нею вона побачила незліченні прикриті ковпачками вогники і перед ними білі груди й чорні плечі людей, зодягнутих у фраки. Тоді Марґарита збагнула, звідки линуло бальне гучання. На неї впало ревище труб, а хвиля скрипок, яка випручалася з-під нього, обдала її тіло, наче кров’ю. Оркестр у добрих півтори сотні музик грав полонез.

Чоловік у фракові, який вивищувався над оркестром, побачивши Марґариту, зблід, заусміхався і враз помахом руки підвів увесь оркестр. Ні на мить не перериваючи музики, оркестр, стоячи, обливав Марґариту звуками. Чоловік над оркестром відвернувся від нього і вклонився низько, широко розкинувши руки, і Марґарита, усміхаючись, помахала йому рукою.

— Ні, мало, мало, — зашепотів Коров’єв, — він не спатиме всеньку ніч. Гукніть йому: «Вітаю вас, королю вальсів!»

Марґарита вигукнула це і подивувалася тому, що її голос, повен, як дзвін, перекрив гримотіння оркестру. Чоловік від щастя скинувся і ліву руку приклав до грудей, правою і далі вимахуючи оркестрові білим берлом.

— Мало, мало, — шепотів Коров’єв, — дивіться ліворуч, на перші скрипки, і кивніть так, щоб кожен подумав, що ви впізнали саме його. Тут лише світової слави музики. Ось цьому, за першим пультом, це — В’єтан. Так, дуже добре. Тепер — далі.

— Хто диригент? — відлітаючи, спитала Марґарита.

— Йоганн Штраус! — закричав кіт. — І хай мене повісять у тропічному лісі на ліані, якщо на якомусь балу будь-коли грав такий оркестр! Я запрошував його! І, зважте, жоден не захворів і жоден не відмовився!

У наступній залі не було колон, замість них стояли стіни червоних, рожевих, молочно-білих троянд з одного боку, а з другого — стіна японських повних камелій. Поміж цих стін уже били, шумуючи, фонтани, і шампанське вирувало бульбашками в трьох басейнах, серед яких один був прозоро-бузковим, другий — рубіновим, третій — кришталевим. Біля них метушилися негри в червоних пов’язках, срібними черпаками наповнюючи з басейнів пласкі чаші. В рожевій стіні проступив вилом, і в ньому на естраді гарячкував чоловік у червоному з ластів’ячим хвостом фраці. Перед ним нестерпно гучно надсаджувався джаз. Тільки-но угледівши Марґариту, диригент зігнувся перед нею, так що руками черкнувся підлоги, потім випростався і пронизливо верескнув:

— Алілуя!

Він ляснув себе по коліну раз, потім навхрест по другому — два, вирвав із рук у крайнього музики тарілку й гахнув нею об колону.

Відлітаючи, Марґарита бачила лише, що віртуоз-джаз-бандист, змагаючись із полонезом, який дув Марґариті в спину, б’є по головах джаз-бандистів своєю тарілкою, а ті присідають з комічним переляком.

Нарешті вилетіли в передпокій, де, як зрозуміла Марґарита, її серед пітьми зустрічав Коров’єв з лампадкою. Зараз на цьому майданчику очі сліпли від світла, що лилося з кришталевих виноґрон. Марґариту поставили на чільне місце, і під лівою рукою в неї опинилася низенька аметистова колонка.

— Руку можна буде покласти на неї, якщо стане непереливки, — шепотнув Коров’єв.

Якийсь чорношкірий підкинув під ноги Марґариті подушку з вигаптуваним на ній золотим пуделем, і на неї вона, корячись чиїмсь рукам, поставила, зігнувши в коліні, свою праву ногу.

Марґарита спробувала розглянутися. Коров’єв і Азазелло стояли побіля неї в парадних позах. Поруч з Азазелло — ще троє молодиків, що невиразно чимсь нагадали Марґариті Абадонну. В спину віяло холодом. Озирнувшись, Марґарита побачила, що з мармурової стіни позад неї б’є шумуюче вино і стікає в крижаний басейн. Коло лівої ноги вона відчувала щось тепле й кошлате. Це був Бегемот.

  119