ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>

Побудь со мной

Так себе. Было увлекательно читать пока герой восстанавливался, потом, когда подключились чувства, самокопание,... >>>>>

Последний разбойник

Не самый лучший роман >>>>>




  179  

С. 109. Коров’єв-Фагот — персонаж роману, старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, який відрекомендувався москвичам перекладачем при професорові і колишнім регентом (диригентом) церковного хору. Основними мотивами цей образ пов’язаний з творами О, К. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. В. Гоголя, самого Булгакова, опосередковано — Мігеля де Сервантеса. Демонологічні прототипи Коров’єва-Фагота в його лицарській іпостасі виявляються в добре відомій Булгакову книжці М. О. Орлова «Історія відносин людини з дияволом» (1904). Один з них, іспанський лицар, був розтерзаний величезними чорними собаками на кару за насмішку над пророкуванням власної смерті (схожа доля спіткала і Берліоза). Інший лицар на ім’я Фалькенштейн мав сумніви щодо могутності й самого існування демонів. Для нього зустріч з дияволом скінчилася тим, що «все обличчя його зблідло і лишалося таким до кінця життя» (лицар Фагот приречений на завжди похмуре обличчя). Жартівливий варіант «легенди про жорсткого лицаря» був знайомий Булгакову з повісті С. С. Заяїцького «Життєпис Степана Олександровича Лососинського» (1928). Реальним прототипом Коров’єва-Фагота міг бути слюсар-водопровідник, за якого згодом вийшла заміж домробітниця Булгакових. В алкогольному сп’янінні він любив пригадувати, що в юності співав у церковному хорі, і починав виконувати псалми.


С. 137. Бегемот — персонаж роману, кіт-перевертень і улюблений блазень Воланда. Ім’я Бегемот взяте з апокрифічної старозаповітної книги Єноха. У дослідженні І. Я. Порфир’єва «Апокрифічні сказання про старозаповітні особи й події» (1872), ймовірно, знайомому Булгакову, згадувалося морське чудовисько Бегемот, що мешкало в невидимій пустелі «на схід від саду, де жили обрані і праведні». Відомості про Бегемота письменник міг також почерпнути з книги М. О. Орлова «Історія відносин людини з дияволом» (1904), виписки з якої збереглися в булгаковському архіві.


С. 149. Майстер — багато в чому автобіографічний герой Булгакова, його вік на час подій роману («чоловік приблизно років тридцяти восьми») точно збігається з віком письменника у травні 1929 року. Газетна кампанія проти Майстра і його роману про Пілата майже повторює цькування Булгакова, викликане повістю «Фатальні яйця», п’єсами «Дні Турбіних», «Біг», романом «Біла гвардія» та ін. У булгаковському архіві збереглася виписка з газети «Рабочая Москва» від 15 листопада 1928 року, де виступи комуністів, що працювали у сфері мистецтва, викладалися під заголовком «Вдаримо по булгаковщині!». Після заборони «Бігу» в 1929 році письменник опинився в такому самому безвихідному становищі, як і Майстер. У житті Булгаков намагався знайти вихід, звернувшись із листом до Сталіна. У романі ж він направляє автобіографічного героя шукати притулку в психіатричній лікарні.

Неоміфологічний образ булгаковського Майстра має також багато інших, нерідко несподіваних прототипів. У їх числі називаються М. В. Гоголь та І. Кант, літературні персонажі Й. В. Гете і герої сучасної Булгакову варіації «Фауста», що написана Е. Л. Міндліним, «Повернення доктора Фауста». Цілою системою мотивів булгаковський герой включений у надзвичайно широкий контекст релігійно-філософської і художньої культури багатьох століть.


С. 157. Алоїзій Могарич — персонаж роману, прототипом якого став друг Булгакова, драматург С. О. Єрмолинський (1900–1984). Вони познайомилися в 1929 році, коли розгорнута в пресі кампанія проти Булгакова сягла свого піку. Конфіденційне спілкування двох літераторів мало наслідком підозри Булгакова щодо зради його Єрмолинським — підозри, що мали певні підстави. Однак щоденникові записи О. С. Булгакової свідчать про те, що за п’ять днів до смерті письменник відкинув ці підозри. Можливо, у зв’язку з цим оповідь Майстра про знайомство з Алоїзієм Могаричем у рукописі була Булгаковим закреслена, але нового варіанта він написати вже не встиг.


С. 216. Барон Майґель — персонаж роману, реальним прототипом якого вважають колишнього барона Бориса Сергійовича Штейгера. Уродженець Києва, у 20-ті та 30-ті роки він працював у Москві уповноваженим Колегії Наркомпросу РРФСР із зовнішніх відносин. Водночас Штейгер був штатним працівником ОГПУ-НКВС. Він стежив за радянськими громадянами, що входили в контакт з іноземцями, і прагнув отримувати від іноземних дипломатів відомості, що цікавили органи безпеки. У 1937 році був заарештований у справі колишнього секретаря Президії ЦИК А. С. Єнукідзе, який очолював і урядову комісію з керівництва Великим і Художнім театрами. Невдовзі Штейгеру були висунуті фальшиві звинувачення у зраді батьківщини, шпигунстві і терористичній діяльності. Військова комісія Верховного Суду СРСР присудила його до розстрілу, вирок було виконано негайно.

  179