ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>




  152  

Незважаючи на дану Азазелло обіцянку більше не брехати, адміністратор почав саме з брехні. Хоч, проте, за це дуже суворо його засуджувати не можна. Адже Азазелло заборонив йому брехати і грубіянити по телефону, а тут адміністратор вів розмову без допомоги цього апарата. Бігаючи очима, Іван Савелійович запевняв, що вдень у четвер він у себе в кабінеті у Вар’єте сам на сам напився п’яним, після чого кудись пішов, а куди — не пам’ятає, десь ще пив старку, а де — не пам’ятає, десь валявся під парканом, а де — не пам’ятає знову ж таки. Лише після того, як адміністраторові сказали, що він своєю поведінкою, шкідливою й безрозсудною, перешкоджає слідству у важливій справі й за це, певно, буде відповідати, Варенуха розридався і зашепотів, озираючись, тремтячим голосом, що бреше винятково тому, що боїться помсти воландової зграї, в руках якої він уже побував, і що він прохає, благає, прагне бути зачиненим у броньовану камеру.

— Тьху ти чорт! Ото далася їм взнаки ця броньована камера, — пробурчав один з тих, хто вів слідство.

— їх здорово налякали ці мерзотники, — сказав той слідчий, який побував у Іванка.

Варенуху заспокоїли, як уміли, сказали, що захистять його і без камери, і тоді ж з’ясувалося, що старки під парканом він не пив, а що били його двоє, один ікластий та рудий, а другий товстун…

— Ах, схожий на кота?

— Так, так, так, — шепотів, обмираючи від страху та щосекунди озираючись, адміністратор і викладав подальші подробиці того, як він перебув близько двох днів у квартирі № 50 у ролі вампіра-навідника і мало не спричинився до загибелі фіндиректора Римського…

У цей час уводили Римського, якого привезли в ленінградському поїзді. Однак цей з розладнаною психікою дід, який дрижав зі страху і в якому з великою натугою можна було впізнати колишнього фіндиректора, ні за що не хотів говорити правди і в цьому виявився дуже затятим. Римський твердив, що ніякої Ґелли у вікні свого кабінету серед ночі він не бачив, так само і Варенухи, а просто йому поробилося зле і він у безтямстві виїхав до Ленінграда. Немає чого й казати, що свої свідчення недужий фіндиректор закінчив проханням примістити його в броньовану камеру.

Аннушку було заарештовано в той час, коли вона доконувала спробу всучити касирці в універмазі на Арбаті де-сятидоларовий папірець. Розповідь Аннушки про літунів через вікно будинку на Садовій та про підківку, що її Ан-нушка, як вона казала, підібрала для того, щоб передати до міліції, була вислухана уважно.

— Підківка насправді була золота з діамантами? — питали Аннушку.

— Чи мені діамантів не знати, — відповідала Аннушка.

— Але дав він вам таки червінці, як ви кажете?

— Чи мені червінців не знати, — відповідала Аннушка.

— Тож коли вони в долари перетворилися?

— Знати не знаю, які такі долари, і не бачила я на очі ніяких доларів, — верескливо відповідала Аннушка, — ми своє право знаємо! Нам віддячено, ми за ту віддяку ситець купуємо… — і тут почала верзти нісенітницю про те, що вона не відповідає за будинкоуправління, яке розплодило на п’ятому поверсі нечисту силу, від котрої життя немає.

Тут слідчий замахав на Аннушку пером, бо вона вже добре всім уїлась, і написав їй перепустку геть на зеленому папірці, після чого усім на втіху Аннушка зникла з будинку.

Потім цілою вервечкою пішли різні люди, а серед них — Микола Іванович, щойно заарештований тільки через дурість своєї ревнивої дружини, яка під ранок повідомила міліцію про те, що її чоловік пропав. Микола Іванович не дуже здивував слідство, виклавши на стіл блазенську посвідку про те, що він збавив час у сатани на балу. У своїх розповідях, як він возив у повітрі на собі голу хатню робітницю Марґарити Миколаївни кудись до дідька лисого на річку купатися та про появу перед цим у вікні голої Марґарити Миколаївни, Микола Іванович трохи покривив душею. Так, до прикладу, він поклав за краще не згадувати, що сам упхався до спальні з викинутою сорочкою в руках і що називав Наташу Венерою. За його словами виходило, що Наташа вилетіла з вікна, осідлала його і потягла геть із Москви…

— Зазнаючи насильства, мусив коритися, — розповідав Микола Іванович і закінчив свої теревені проханням ні слова про це не давати до відома його дружині. Це і було йому обіцяно.

Свідчення Миколи Івановича дало змогу встановити, що Марґарита Миколаївна, а ще її хатня робітниця Наташа щезли без сліду. Було вжито заходів, щоб їх розшукати.

  152