11 
Він ледь не сказав «Гоґвортського експреса», а це дядька відразу б роздратувало. В родині Дурслів не вимовляли вголос назви Гарріної школи.
Дядько Вернон скривився, мовби пригадав щось украй неприємне.
— Це та товстуха? — врешті прогарчав він. — Зі зграєю рудих дітлахів?
Гаррі насупився. Хто завгодно, але тільки не дядько Вернон, мав би називати когось «товстухою». Адже його рідний синочок Дадлі нарешті досяг того, чого невпинно домагався ще з трирічного віку — став ширшим, ніж довшим.
Дядько Вернон ще раз переглянув листа.
— Квідич, — ледь чутно буркнув він. — Квідич — що за маразм?
Гаррі знову почав дратуватися.
— Це спортивна гра, — пояснив він. — На мітлах…
— Гаразд, гаразд! — голосно урвав його дядько Вернон. Гаррі задоволено відзначив, що дядько трохи запанікував. Його завжди нервувало, коли у вітальні звучало слово «мітли». Він знову втупився в листа. Гаррі бачив, як дядькові вуста нечутно повторили слова «надішліть нам відповідь нормальним шляхом». Дядько спохмурнів.
— Що означає нормальним шляхом? — гаркнув він.
— Нормальним для нас, — відповів Гаррі, а тоді швиденько додав: — Тобто совиною поштою. Для чарівників це нормально.
Дядько Вернон так розлютився, ніби Гаррі щойно вимовив якусь гидоту. Він затрусився зі злості і стурбовано зиркнув у вікно, ніби боявся, що сусіди попритуляли до шибок вуха.
— Скільки тобі казати: не згадуй під цим дахом про все неприродне? — засичав він, а його обличчя стало кольору сливи. — Стоїш тут в одязі, яким ми з Петунією забезпечуємо тебе, невдячного…
— Після того, як Дадлі його зносив, — холодно додав Гаррі. І справді, він був одягнений у такого довжелезного светра, що мусив разів п’ять закочувати рукави, а знизу светр сягав далеко нижче за коліна його неймовірно мішкуватих джинсів.
— Не смій так зі мною говорити! — гарикнув дядько Вернон, тремтячи з люті.
Та Гаррі не мав наміру терпіти. Минулися ті дні, коли він змушений був коритися кожнісінькому дурнуватому правилу родини Дурслів. Він не дотримувався Дадлевої дієти і не збирався чекати від дядька Вернона дозволу поїхати на Кубок світу з квідичу.
Гаррі набрав у груди повітря, щоб заспокоїтись, а тоді сказав:
— Гаразд, я не побачу Кубка світу. Можна вже йти? Бо мені ще треба дописати листа Сіріусові. Моєму хрещеному батькові.
Він зумів. Він промовив чарівні слова!
Блідість миттю витіснила багрянець з обличчя дядька Вернона, але не скрізь, і воно стало схоже на погано перемішане морозиво зі смородиновим варенням.
— Ти… ти пишеш йому? — постарався промовити дядько Вернон якомога спокійніше, але Гаррі помітив, як зіниці його маленьких оченят зненацька звузилися зі страху.
— Ну… так, — недбало відповів Гаррі. — Він уже давненько не отримував від мене листів і може подумати, що зі мною щось трапилося.
Він замовк, щоб насолодитися ефектом, який справили ці слова. Здавалося, було чути, як у дядьковій голові, під густим темним акуратно зачесаним волоссям, клацають якісь зубчики, наче в годинниковому механізмі… Якщо не дозволити Гаррі писати листи Сіріусові, той може подумати, що до Гаррі погано ставляться. Якщо не пускати Гаррі на Кубок світу з квідичу, то Гаррі напише про це Сіріусові, і він тоді знатиме, що до Гаррі ставляться погано. Дядько Вернон міг зробити лише одне. Гаррі майже бачив, як у його мозку формується рішення, немовби це велике вусате обличчя стало прозорим. Гаррі ледве стримався від сміху, намагаючись набрати байдужого вигляду. І тут…
— Ну, то гаразд. Можеш собі їхати на той клятий… той дурний… Кубок світу. Але напиши тим… тим Візлі, нехай по тебе заїдуть. Я не маю часу роз’їжджати з тобою по всій країні. Можеш там залишатися до кінця літа. І можеш сказати своєму… своєму хрещеному батькові… скажи йому… напиши, що ти їдеш.
— Добре, — зрадів Гаррі.
Він повернувся й попрямував до дверей вітальні, ледве стримуючись, щоб не застрибати й не закричати з радості. Він їде… їде до Візлів, їде на Кубок світу з квідичу!
У коридорі він ледь не зіткнувся з Дадлі, що зачаївся під дверима в надії підслухати, як сваритимуть Гаррі. Його приголомшила широка усмішка на Гарріному обличчі.
— Сніданок був чудовий, правда? — вигукнув Гаррі. — Я так наївся! А ти?
Регочучи з очманілого виразу Дадлі, Гаррі, перестрибуючи по три сходинки, побіг угору сходами до своєї кімнати.
11 
