Особенно,... 
142 
— Послухай, Гаррі, — сказав він (усе ще дуже тихо), — мені через усе це якось аж недобре… Тебе кинули в цей турнір… Ти не зголошувався сам… І якщо, — його голос став ледве чутним, тож Гаррі довелося нахилитися, — …якщо я можу допомогти… Підказати тобі правильний напрямок… Я відчув до тебе симпатію… Ти так упорався з драконом!.. Ти мені тільки натякни, і я…
Гаррі глянув на кругле рожеве обличчя Беґмена і на його широко розплющені, по–дитячому невинні блакитні очі.
— Але ж ми повинні розгадати загадку самотужки, правда? — промовив він буденним голосом, щоб не здалося, ніби він звинувачує начальника відділу магічної фізкультури і спорту в порушенні правил.
— Ну… ну, так, — нетерпляче сказав Беґмен, — але ж… Гаррі… ми всі хочемо, щоб переміг Гоґвортс.
— А Седрикові ви пропонували? — запитав Гаррі.
Тінь невдоволення ковзнула по гладенькому лиці Беґмена.
— Ні, не пропонував, — відповів він. — Гаррі, я ж сказав, що ти мені дуже подобаєшся, тому я й вирішив запропонувати…
— Дякую, — сказав Гаррі, — але мені здається, що я майже зрозумів загадку яйця… Ще кілька днів — і я її розгадаю остаточно.
Він не знав напевне, чому відмовився від Беґменової допомоги. Може, тому, що Беґмен був йому фактично незнайомий, і прийняти його пораду було б не зовсім чесно. Це ж не те саме, що попросити про допомогу Рона, Герміону чи Сіріуса.
Видно було, що Беґмен образився, однак нічого не встиг сказати, бо якраз у цю мить нагодилися Фред із Джорджем.
— Вітаю вас, містере Беґмен! — весело сказав Фред. — Можна вам купити чогось випити?
— Е–е… ні, — відповів Беґмен, востаннє з розчаруванням глянувши на Гаррі, — ні, хлопці, дякую…
Фред та Джордж здавалися такими ж розчарованими, як і Беґмен, що дивився на Гаррі так, наче той страшенно його підвів.
— Що ж, мушу бігти, — сказав він. — Приємно було всіх вас побачити. Успіхів тобі, Гаррі.
І він вибіг з шинку. Ґобліни повставали зі своїх стільців і теж вийшли. Гаррі приєднався до друзів.
— Що він хотів? — спитав Рон, тільки–но Гаррі сів поруч.
— Пропонував допомогти із золотим яйцем, — відповів Гаррі.
— Він не мав права таке робити! — вражено вигукнула Герміона. — Він же суддя! Втім, ти й без нього уже все розгадав, правда?
— Е–е… майже, — пробурмотів Гаррі.
— Навряд чи Дамблдор зрадіє, якщо довідається, що Беґмен намагався схилити тебе до шахрування! — несхвально промовила Герміона. — Сподіваюся, він і Седрикові намагався допомогти!
— Йому ні. Я питав, — сказав Гаррі.
— Що кому до того, чи отримує допомогу Діґорі? — сказав Рон, і Гаррі подумки погодився з ним.
— Ті ґобліни мали не вельми дружній вигляд, — сказала Герміона, сьорбаючи своє маслопиво. — Що вони тут робили?
— Беґмен каже, що вони шукають Кравча, — промовив Гаррі. — Він і досі хворий. Не ходить на роботу.
— Може, Персі його отруїв? — сказав Рон. — Може, він думає, що як Кравч помре, то його зроблять начальником відділу міжнародної магічної співпраці.
Герміона обдарувала Рона поглядом «не–жартуй–над–такими–серйозними–речами» й сказала:
— Дивно, що ґобліни шукають містера Кравча… Зазвичай вони мають справи з відділом нагляду та контролю за магічними істотами.
— Але Кравч знає багато іноземних мов, — сказав Гаррі. — Може, їм потрібен перекладач.
— Ти тепер турбуєшся про біднесеньких ґоблінів? — спитав Рон у Герміони. — Збираєшся організувати який–небудь ПУП? Права Упослідженим Потворам?
— Ха–ха–ха, — саркастично проказала Герміона. — Ґобліни не потребують оборони прав. Ти не чув, що розповідав професор Бінс про ґоблінські повстання?
— Ні, — разом сказали Рон та Гаррі.
— Вони вміють домовлятися з чарівниками, — ковтнувши маслопива, повідомила Герміона. — Вони дуже розумні. Це вам не ельфи–домовики, неспроможні за себе постояти.
— О ні, — промовив Рон, глянувши на двері.
До шинку увійшла Ріта Скітер у супроводі товстенького фотографа. Сьогодні вона була в бананово–жовтій мантії, а її довгі нігті яскравіли рожевим лаком. Парочка купила собі випивку й почала пробиратися крізь натовп до сусіднього столика. Гаррі, Рон та Герміона спостерігали, як вони наближаються. Скітер швидко щось торохтіла і мала вдоволений вигляд.
«…він не дуже рвався з нами говорити, правда, Бозо? Як ти думаєш, чому це? І чого він тягає за собою ґоблінів? Показує їм видатні місця… Яка маячня! Він ніколи не вмів брехати. Думаєш, щось сталося? Думаєш, треба покопирсатися?Зганьблений ексначальник відділу магічної фізкультури і спорту Лудо Беґмен… Дотепний початок речення, правда, Бозо? Треба лише знайти підходящий сюжет…»
142 
