Особенно,... 
143 
— Що, знову зібралися зіпсувати комусь життя? — голосно спитав Гаррі.
Кілька людей озирнулося. Очі Ріти Скітер за прикрашеними коштовним камінням окулярами помітно округлилися, коли вона побачила, хто це сказав.
— Гаррі! — вигукнула вона, розцвівши. — Гарнісінько! Може, приєднаєшся до нас?
— Та я до вас і близько не підійду! — люто вигукнув Гаррі. — Навіщо ви познущалися з Геґріда?!
Ріта Скітер підняла свої нафарбовані брови.
— Гаррі, наші читачі мають право знати правду. Я просто роблю свою…
— Та яка кому різниця, що він наполовину велетень? — закричав Гаррі. — З ним усе нормально!
Увесь шинок стих. Мадам Розмерта дивилася з–над шинквасу і не помічала, що медовуха, яку вона наливала в пляшку, вже переливалася через край.
Усмішка Ріти Скітер ледь затремтіла, але наступної миті засяяла ще сліпучіше. Репортерка клацнула сумочкою з крокодилячої шкіри й витягла самописне перо:
— Гаррі, то, може, даси мені інтерв’ю про Геґріда, якого ти знаєш? Про людину, яку ти бачиш за горою м’язів. Про вашу неймовірну дружбу та про її причини. Може, ти до нього ставишся, як до батька?
Герміона зненацька зірвалася на ноги, міцно стискаючи в руці своє маслопиво, ніби то була граната.
— Ви — жахлива жінка, — люто проказала вона, — ви ні перед чим не зупиняєтеся! Ви готові на що завгодно заради сенсації! І вам для цього підійде будь–хто! Навіть Лудо Беґмен…
— Сядь, дурненьке дівчисько, і не говори про те, чого не розумієш, — Ріта Скітер зміряла Герміону холодним важким поглядом. — Я про Лудо Беґмена знаю таке, що в тебе волосся дибки стало б… Хоч воно й так стоїть, — додала вона, глянувши на буйне Герміонине волосся.
— Ходімо звідси, — сказала Герміона. — Гаррі, Рон…
Вони пішли. Чимало людей проводжало їх поглядами. Коли вони підійшли до дверей, Гаррі озирнувся. Самописне перо бігало туди–сюди по аркуші пергаменту, що лежав на столі.
— Герміоно, тепер вона візьметься за тебе, — сказав Рон тихим стурбованим голосом, коли вони поверталися додому.
— Нехай спробує! — відрізала Герміона, що аж трусилася зі злості. — Я їй покажу! Дурне дівчисько, каже? Та невже? Я ще їй помщуся — і за Гаррі, і за Геґріда…
— Не треба псувати стосунки з Рітою Скітер, — занервувався Рон. — Герміоно, я серйозно. Вона тоді на тебе такого накопає…
— Мої батьки не читають «Щоденного віщуна»! Вона мене не залякає! Я від неї не ховатимусь! — Герміона крокувала так швидко, що хлопці ледве за нею встигали. Гаррі бачив Герміону в такому гніві лише раз — тоді, як вона вліпила Мелфоєві ляпаса. — І Геґрід не ховатиметься! І чого він переживає через ту фурію!
Періодично зриваючись на біг, Герміона проминула браму з крилатими вепрами, а далі — галявиною — вони вийшли просто до Геґрідової хатини.
Вікна все ще були зашторені. Підходячи, вони чули гавкання Ікланя.
— Геґріде! — закричала Герміона, грюкаючи в двері. — Годі, Геґріде! Ми знаємо, що ти там! Яка кому різниця, що твоя матір була велетка! Не дозволяй тій дурнуватій Скітерці до такого себе доводити! Виходь!
Двері відчинилися. Герміона вимовила: «Саме вчас…!» — і раптом змовкла, бо зіткнулася лице в лице не з Геґрідом, а з Албусом Дамблдором.
— Добрий день, — радісно всміхнувся він до них.
— Ми… е–е–е… хотіли побачитися з Геґрідом, — розгубилася Герміона.
— Я здогадався, — підморгнув Дамблдор. — Чому ж не заходите?
— А… гаразд, — сказала Герміона.
Вони зайшли в хатину. Іклань відразу кинувся до Гаррі. Пес несамовито гавкав і намагався облизати йому вуха. Гаррі відігнав Ікланя й озирнувся.
Геґрід сидів за столом, на якому стояли два кухлики чаю. Вигляд у нього був поганенький. Обличчя в плямах, очі запухли, а з волоссям коїлося щось неймовірне: через те, що Геґрід його не розчісував, воно стало схоже на перуку зі сплутаних дротів.
— Здоров, Геґріде, — привітався Гаррі.
Геґрід звів очі.
— Здоров був, — сказав він захриплим голосом.
— Думаю, треба ще чаю, — сказав Дамблдор, зачиняючи за учнями двері.
Він змахнув чарівною паличкою. В повітрі з’явилася таця з чаєм і тістечками. Дамблдор скерував тацю на стіл і всі посідали. Якусь мить панувала мовчанка, а тоді Дамблдор спитав:
— Геґріде, ти не чув, що саме кричала міс Ґрейнджер?
Герміона трохи почервоніла, але Дамблдор усміхнувся до неї й повів далі:
— Геґріде, судячи з того, як Герміона, Гаррі й Рон ломилися в двері, вони й досі хочуть з тобою знатися.
143 
