Особенно,... 
147 
— Ну що, чув? — спитала Мірта.
— Так… «Шукай нас там, де нашу пісню чути…» Не треба мене переконувати, що це… Стривай, треба послухати ще раз, — і він знову пірнув.
Гаррі довелося тричі прослухати пісню під водою, щоб запам’ятати слова. Він ще трохи побольбався у воді, напружено міркуючи, а Мірта сиділа й дивилася на нього.
— Я повинен шукати тих, хто не може говорити чи співати на суходолі, — задумливо сказав він. — Гм… хто ж це може бути?
— Ти такий повільний…
Він ще ніколи не бачив, щоб Плаксива Мірта була така радісна. Хіба що в той день, коли від багатозільної настійки Герміонине лице обросло шерстю і в неї з’явився котячий хвіст.
Гаррі розглядався по ванній кімнаті, думаючи… Якщо голоси можна почути лише під водою, то, цілком можливо, вони належать підводним істотам. Він виклав цю теорію Мірті, а та лише усміхнулася.
— Діґорі думав так само, — сказала вона. — Він лежав тут страшенно довго і говорив сам до себе. Довго–предовго. Що аж майже всі бульбашки полускали.
— Підводні… — протягнув Гаррі. — Мірто… Хто живе в озері, крім велетенського кальмара?
— Ну, різні… — сказала вона. — Іноді я там буваю… Часом мушу, бо не маю іншого виходу — якщо хтось змиє воду, коли я не очікую…
Намагаючись не думати про Плаксиву Мірту, котру змиває в озеро по трубі разом із вмістом унітаза, Гаррі промовив:
— І що ж там має людські голоси? Стривай… — Погляд Гаррі упав на зображення сплячої русалки на стіні:
— Мірто, а є там русалки з водяниками?
— О–о–о–о, дуже добре, — відповіла вона, поблискуючи окулярами. — У Діґорі на це пішло набагато більше часу! До того ж, це сталося тільки тоді, коли прокинулася вона, — з виразом величезної антипатії на сумному обличчі Мірта кивнула головою на русалку. — Коли вона почала хихотіти і хизуватися собою, і виставляти свої плавці…
— Я вгадав? — радісно вигукнув Гаррі. — Друге завдання — піти до озера і знайти там русалок з водяниками і… і…
Та раптом він зрозумів, що каже, і відчув, як радість вивітрилася з нього, наче хтось вийняв йому з живота корок. Він не дуже добре вмів плавати, а нагоди повчитися не траплялося. Дадлі, ще як вони обидва були малі, ходив на уроки плавання, але тітка Петунія та дядько Вернон, маючи, очевидно, надію, що Гаррі коли–небудь потоне, не потурбувалися відвести туди і його. Поплавати в цій ванні було дуже приємно, але ж озеро набагато більше і набагато глибше… а на дні живуть русалки й водяники…
— Мірто, — задумливо сказав Гаррі. — Як мені там дихати?
Після цих слів очі Мірти знову наповнилися слізьми.
— Як нетактовно! — пробурмотіла вона, намацуючи у своїй мантії хустинку.
— Що нетактовно? — спантеличено запитав Гаррі.
— Говорити при мені про дихання! — пронизливо вигукнула вона, і її голос луною відбився по кімнаті. — Коли я не можу… коли я вже не дихала… сто років… — вона заховала обличчя в хустинку і голосно висякалася.
Гаррі згадав, яка чутлива завжди була Мірта до всього, що стосувалося її смерті. Жоден інший зі знайомих привидів не робив з цього такої трагедії.
— Вибач, — нетерпляче сказав він. — Я не хотів… Я просто забув…
— Авжеж, звісно, немає нічого простішого, ніж забути про смерть Мірти, — сказала вона, ковтаючи сльози й дивлячись на нього запухлими очима. — Ніхто не сумував за мною навіть тоді, як я була ще жива. Моє тіло знайшли аж через багато–багато годин — я знаю, бо я там сиділа й чекала на них. Олива Горнбі зайшла в туалет і спитала: «Мірто, ти знову тут сидиш, набурмосившись? Професор Діпіт попросив пошукати тебе…» А потім вона побачила моє тіло… О–о–о–о, вона не забула цього аж до самої своєї смерті — я перевірила… Я її переслідувала всюди й нагадувала. Пам’ятаю, на весіллі її брата…
Та Гаррі не слухав. Він знову думав про пісню русалок та водяників. «Ми в тебе заберемо найцінніше». Це звучало так, наче вони збиралися щось у нього вкрасти, щось таке, що він захотів би повернути. Що ж вони збиралися забрати?
— …і тоді вона пішла в Міністерство магії, щоб я перестала її переслідувати, тому я мусила повернутися сюди й жити у своєму туалеті.
— Як добре, — неуважно відгукнувся Гаррі. — Тепер я просунувся набагато далі, ніж був… Заплющ очі, я виходжу.
Він підняв яйце з дна ванни, виліз, витерся й знову одягнув піжаму та халат.
— А ти мене провідуватимеш у моєму туалеті? — сумовито запитала Плаксива Мірта, коли Гаррі підняв з підлоги плащ–невидимку.
147 
