Особенно,... 
166 
— Що ти тут робиш, Сіріусе? — запитав він.
— Виконую свої обов’язки хрещеного батька, — відповів Сіріус, по–собачому вгризаючись у кістку. — За мене не турбуйся, я прикидаюся лагідним бездомним псом.
Він усе ще радісно всміхався, але, помітивши тривогу на обличчі Гаррі, сказав уже серйозніше:
— Я хочу сам за всім спостерігати. Твій останній лист… Скажімо так: усе стає якось підозріло. Я намагався при кожній нагоді красти газети. І, судячи з усього, стурбований не лише я.
Він кивнув на газети, що жовтіли долі. Рон підняв їх і розгорнув.
Гаррі не зводив із Сіріуса очей:
— А що, як вони тебе упіймають? Що, як тебе хтось бачив?
— Про те, що я анімаг, відомо тільки вам трьом та Дамблдору, — сказав Сіріус, знизуючи плечима й продовжуючи поглинати куряче стегенце.
Рон штурхнув Гаррі ліктем і простяг два примірники «Щоденного віщуна». У першому був заголовок «Таємнича хвороба Бартеміуса Кравча», у другому — «Чарівницю з міністерства й досі не знайшли. До справи залучено міністра магії».
Гаррі проглянув статтю про Кравча. Кожне нове речення вражало: «не бачили на людях ще з листопада…», «будинок справляє враження покинутого…», «у лікарні магічних хвороб імені Святого Мунґо ухилилися від коментарів…», «Міністерство відмовляється підтвердити чутки про небезпечну хворобу…»
— Вони так це висвітлюють, наче він помирає, — повільно проказав Гаррі. — Але навряд чи він дуже хворий, якщо спромігся добратися аж сюди…
— Мій брат — особистий помічник Кравча, — повідомив Рон. — Він каже, що Кравч перепрацювався…
— Востаннє, коли я бачив його зблизька, він мав справді хворобливий вигляд, — повільно проказав Гаррі, й далі читаючи статтю. — Це було того вечора, коли з Келиха вилетіло моє прізвище…
— Так йому й треба — за те, що вигнав Вінкі, — холодно сказала Герміона. Вона гладила Бакбика, а той хрумкотів курячими кістками, що їх йому кидав Сіріус. — Мабуть, тепер шкодує… Нарешті відчув, як це — жити, коли Вінкі його вже не доглядає.
— У Герміони — нав’язлива ідея про ельфів–домовиків, — пояснив Рон Сіріусові, кинувши на Герміону похмурий погляд.
Сіріус, однак, зацікавився.
— Кравч звільнив свого ельфа–домовика?
— Так, на Кубку світу з квідичу, — сказав Гаррі й почав розповідати про те, як з’явилася Чорна мітка, про Вінкі, яку знайшли із затиснутою в руці чарівною паличкою Гаррі та про лють містера Кравча.
Коли Гаррі закінчив свою розповідь, Сіріус схопився на ноги й почав міряти кроками печеру.
— Якщо я правильно розумію, — сказав він за хвилину, розмахуючи черговим курячим стегенцем, — то вперше ви побачили цю ельфиню в ложі для шановних гостей. Вона зайняла для Кравча місце, так?
— Так, — одночасно вигукнули друзі.
— Але Кравч на матч так і не з’явився?
— Не з’явився, — сказав Гаррі. — Здається, він це пояснив тим, що був дуже заклопотаний.
Сіріус мовчки ходив. Тоді сказав:
— Гаррі, після того, як ви вийшли з ложі, ти перевіряв, чи чарівна паличка в кишені?
— Е–е–е… — Гаррі напружено згадував. — Ні, — сказав він нарешті. — Не було потреби її використовувати до того, як ми опинилися в лісі. А потім я запхав руку в кишеню і знайшов там лише всенокль, — він глянув на Сіріуса. — Думаєш, той, хто вичаклував Мітку, вкрав у мене паличку ще в ложі?
— Цілком можливо, — сказав Сіріус.
— Вінкі не крала палички! — різко заперечила Герміона.
— Ельфиня не єдина сиділа в ложі для шановних гостей, — відказав Сіріус, наморщивши лоба й не перестаючи ходити. — Хто сидів позаду вас?
— Багато хто, — задумався Гаррі. — Якийсь болгарський міністр… Корнеліус Фадж… Мелфої…
— Мелфої! — раптом вигукнув Рон так голосно, що аж луна прокотилася печерою, а Бакбик нервово труснув головою. — Точно кажу — це Луціус Мелфой!
— Був іще хтось? — запитав Сіріус.
— Та ні, нікого, — відповів Гаррі.
— Був іще Лудо Беґмен, — нагадала йому Герміона.
— А, справді…
— Я про Беґмена нічого не знаю. Тільки те, що він був відбивачем команди «Оси з Озборна», — задумався Сіріус, усе ще походжаючи. — Який він?
— Нормальний, — сказав Гаррі. — Весь час пропонує мені допомогти з Тричаклунським турніром.
— Он як? — Сіріус ще дужче наморщив чоло. — Цікаво, навіщо він це робить?
— Каже, що я йому симпатичний, — промовив Гаррі.
— Гм… — тільки й мовив Сіріус, замислившись.
166 
