23 
Вони пленталися до села темною вогкою стежкою, і тишу порушували тільки їхні кроки. Коли проходили селом, небо почало поволі яснішати, і з чорного стало темно–синім. Руки й ноги в Гаррі мерзли. Містер Візлі поглядав на годинник.
Коли почали видиратися на Горностаєву Голову, вже було не до розмов — не вистачало дихання, а ноги часто провалювались у заячі нори й ковзали по густій темній траві. Кожен подих озивався Гаррі болем у грудях, а ноги судомило — аж нарешті вони дісталися верхівки.
— Ух, — захекано видихнув містер Візлі. Він зняв окуляри і витер їх светром. — Ми прийшли досить рано… маємо ще десять хвилин…
Герміона вилізла на гору остання, хапаючись за бік.
— Тепер треба знайти летиключ, — сказав містер Візлі, знову нап’ялюючи окуляри й роззираючись по землі. — То не буде щось велике… шукаймо…
Усі розійшлися шукати. Не минуло й кількох хвилин, як застигле повітря розітнув крик.
— Сюди, Артуре! Сюди, сину, ми знайшли!
З другого боку гори на тлі зоряного неба вимальовувалися дві високі постаті.
— Амосе! — вигукнув містер Візлі, усміхнувся й попростував до того чоловіка, що, власне, й кричав. Усі подалися за ним.
Містер Візлі потис руку рум’янощокому чарівникові з бурою щетинистою бородою. У другій руці той тримав старого запліснявілого черевика.
— Це Амос Діґорі, — відрекомендував його містер Візлі. — Працює у відділі контролю за магічними істотами. Ви, мабуть, знаєте його сина Седрика?
Седрик Діґорі — надзвичайної вроди сімнадцятирічний юнак — у Гоґвортсі був капітаном і ловцем квідичної команди гафелпафського гуртожитку.
— Привіт! — оглянув усіх Седрик.
Усі теж привіталися з ним, окрім Фреда й Джорджа, котрі недбало кивнули головою. Вони ще не забули, як Седрик торік виграв у ґрифіндорців у першому ж матчі.
— Довго йшли, Артуре? — запитав Седриків батько.
— Та не дуже, — відповів містер Візлі. — Ми мешкаємо з того боку села. А ви?
— Мусили вставати о другій, правда, Сед? Скажу чесно — я буду радий, коли він нарешті складе іспит з явлення. Однак… чого нарікати… це ж Кубок світу з квідичу, за нього не шкода й торби ґалеонів — хоч квитки приблизно стільки ж і коштують. Та нічого, я ще непогано викрутився… — Амос Діґорі доброзичливо глянув на братів Візлів, на Гаррі, Герміону і на Джіні. — Це все твої, Артуре?
— Та, ні, мої тільки руді, — показав містер Візлі на своїх дітей. — А це Герміона, Ронова приятелька… і Гаррі, ще один друг…
— Хай мені грець, — округлив очі Амос Діґорі. — Гаррі? Гаррі Поттер?
— Е–е… так, — підтвердив Гаррі.
Гаррі вже звик, що люди при зустрічі з цікавістю його розглядали, звик, що їхні очі відразу спинялися на його чолі, де був шрам–блискавка, але завжди почувався при цьому трохи незатишно.
— Авжеж, Сед про тебе розповідав, — сказав Амос Діґорі. — Про те, як торік проти тебе грав… я йому тоді сказав… Седе, ти ще онукам своїм розповідатимеш… про те, що ти виграв у самого Гаррі Поттера!
Гаррі не знав, що й казати, тож промовчав. Фред із Джорджем знову насупилися.
Седрик дещо збентежився.
— Тату, Гаррі впав тоді з мітли, — пробурмотів він. — Я ж тобі казав… то був нещасний випадок…
— Так, але ж ти не впав, правда? — весело вигукнув Амос, поплескуючи сина по спині. — Завжди він такий скромний, наш Сед, завжди такий шляхетний… але ж виграє сильніший! Не сумніваюся, що й Гаррі це підтвердить! Хтось падає з мітли, хтось утримується! Не треба бути генієм, щоб визначити, хто краще літає!
— Уже, мабуть, час, — хутко втрутився містер Візлі, витягаючи годинника. — Чи ми, Амосе, повинні ще когось чекати?
— Ні, Лавгуди сидять там уже цілий тиждень, а Фосети не дістали квитків, — пояснив містер Діґорі. — А в цих краях більше нікого з наших немає, правда?
— Та ніби немає, — знизав плечима містер Візлі. — Так, залишилася одна хвилина… треба приготуватися…
Він глянув на Гаррі й Герміону. — Треба торкнутися до летиключа — ось і все. Одним пальцем…
Усі дев’ятеро скупчилися довкола старого черевика в руках Амоса Діґорі, хоч їм і заважали величезні наплічники.
Стояли щільним колом на маківці гори, а прохолодний вітерець обвівав їм обличчя. Усі мовчали. Гаррі раптом подумав, якою химерною здалася б ця сцена випадковому маґлові, якби він сюди піднявся… Дев’ятеро людей, з них двоє дорослих, тримаються в пітьмі за брудний черевик і чогось чекають…
23 
