113 
— Доброго ранку, професорко Трелоні, — широко всміхнулася професорка Амбридж. — Сподіваюся, ви отримали мою записку? З датою і годиною вашого інспектування?
Професорка Трелоні ледь помітно кивнула, з дуже невдоволеним виглядом відвернулася від професорки Амбридж і продовжила роздавати підручники. Професорка Амбридж з тією ж усмішкою схопила спинку найближчого стільця і підтягла його вперед — зразу за кріслом професорки Трелоні. Тоді сіла, витягла з квітчастої сумки записник і стад чекати, коли почнеться урок.
Професорка Трелоні ледь–ледь тремтячими пальцями щільніше закуталася в шаль і глянула на учнів крізь величезні скельця окулярів.
— Сьогодні ми продовжимо вивчення пророчих снів, — зробила вона відважну спробу заговорити у своїй звичній містичній манері, хоч цього разу її голос трохи тремтів. — Прошу розділитися на пари й витлумачити сни одне одного за допомогою «Оракула».
Вона намірилася піти до свого місця, але побачила там професорку Амбридж і негайно звернула ліворуч до Парваті, що вже захоплено обговорювала з Лавандою свій останній сон.
Гаррі відкрив «Оракул снів», крадькома спостерігаючи за Амбридж. Вона вже щось записувала в нотатник. За кілька хвилин підвелася й почала ходити за Трелоні, прислухаючись до її розмов з учнями і час від часу щось у них питаючи. Гаррі мерщій схилився над книгою.
— Швидко згадай якийсь сон, — сказав він Ронові, — на той випадок, якщо стара ропуха припреться до нас.
— Я це робив того разу, — запротестував Рон, — тепер твоя черга, ти згадуй.
— Ой, я не знаю… — розпачливо зітхнув Гаррі, що останніми днями не бачив ніяких снів. — Скажімо, мені наснилося, що я… втопив у казанці Снейпа. Так, може бути…
Рон захихотів і розкрив «Оракул снів».
— Треба додати до твого віку дату сну, а тоді кількість букв у слові… слові «втопити», «казанець» чи «Снейп»?
— Не має значення, вибирай яке хочеш, — сказав Гаррі, зиркаючи через плече. Професорка Амбридж стояла за спиною професорки Трелоні і записувала щось у нотатник, а Трелоні розпитувала Невіла про його щоденник снів.
— А коли тобі таке наснилося? — спитав Рон, заклопотаний розрахунками.
— Незнаю. Вчора, коли завгодно, — відмахнувся Гаррі, прислухаючись, що каже Амбридж професорці Трелоні. Їх зараз відділяв від Гаррі й Рона лише один стіл. Професорка Амбридж знову щось занотувала, а професорка Трелоні мала ображений вигляд.
— Ви давно, — сказала Амбридж, дивлячись на Трелоні, — займаєте цю посаду?
Професорка Трелоні сердито глянула на неї, склала на грудях руки і згорбилася, ніби намагалася захиститись від цієї принизливої перевірки. Після короткої паузи, мабуть, вирішила, що це запитання не таке образливе, щоб ним знехтувати, й відповіла обуреним тоном:
— Майже шістнадцять років.
— Досить довго, — сказала професорка Амбридж, записуючи це в нотатник. — То вас призначив професор Дамблдор?
— Саме так, — підтвердила професорка Трелоні. Професорка Амбридж і це записала.
— Ви пра–пра–правнучка уславленої провісниці Кассандри Трелоні?
— Так, — гордо підняла голову професорка Трелоні. Черговий запис у нотатнику.
— Але мені здається… виправте, якщо я помиляюся… що ви перша представниця вашої родини після Кассандри, яка володіє даром яснобачення?
— Це часто передається через… е–е… три покоління, — розгубилася професорка Трелоні.
Ропушача усмішка професорки Трелоні стала ще ширша.
— Авжеж, — солодко сказала вона, роблячи наступний запис. — А чи не могли б ви тоді передбачити щось для мене? — з допитливою усмішкою поцікавилася вона.
Професорка Трелоні застигла, не вірячи власним вухам.
— Не розумію вас, — пробелькотіла вона, судомно хапаючись за шаль, що огортала її кістляву шию.
— Я хочу, щоб ви зробили мені якесь передбачення, — дуже чітко повторила професорка Амбридж.
Гаррі й Рон були вже не єдині, хто крадькома прислухався й визирав з–за підручників. Тепер майже всі зацікавлено вдивлялися в професорку Трелоні, що рвучко випросталася, подзвонюючи намистом і браслетами.
— Внутрішнє Око не провіщає за командою! — обурено вигукнула вона.
— Розумію, — м’яко сказала професорка Амбридж і знову щось записала.
— Я… але… але… стривайте! — професорка Трелоні спробувала заговорити своїм звичним неземним голосом, однак містичного ефекту не досягла, бо голос тремтів зі злості. — Мені… мені здається, я щось таки бачу … воно стосується вас … так, я щось відчуваю… щось темне … якусь серйозну загрозу…
113 
