158 
— Так, — підтвердив Геґрід, — троха… свіжих воздухів, знаєте…
Авжеж, для лісника свіже повітря, мабуть, велика рідкість. — солодко проказала Амбридж.
Ті невеличкі частинки Геґрідового обличчя, що не були чорні або фіолетові, почервоніли. — Ну… зміна обстановки, знаєте…
— Гірські ландшафти? — миттю додала Амбридж.
«Вона все знає», — розпачливо подумав Гаррі.
— Гірські? — перепитав Геґрід, явно обмірковуючи відповідь. — Та ні, мені більше до вподоби південь Франції. Троха сонця і… моря.
— Невже? — засумнівалася Амбридж. — Ви щось не надто засмагли.
— Так… ну… чутлива шкіра, — спробував зобразити невимушену усмішку Геґрід.
Гаррі помітив, що в нього бракує двох зубів. Амбридж холодно на нього глянула, і Геґрідова усмішка зів’яла.
Тоді вона поправила на руці сумочку і сказала: — Я, звичайно, повідомлю міністерство про ваше запізніле повернення.
— Еге ж, — кивнув головою Геґрід.
— Мусите також знати, що в мої невдячні, але необхідні обов’язки Верховного інквізитора входить інспектування колег–учителів. Тому насмілюся припустити, що найближчим часом ми зустрінемося знову.
Вона різко повернулася й попрямувала до дверей.
— Ви нас перевіряєте? — безпорадно перепитав Геґрід, дивлячись їй услід.
— Саме так, — м’яко підтвердила Амбридж озираючись і поклала руку на клямку дверей. — Міністерство рішуче позбуватиметься недолугих учителів. На добраніч.
Вона вийшла, грюкнувши дверима. Гаррі хотів було зняти плаща–невидимку, але Герміона схопила його за руку.
— Ще ні, — видихнула йому у вухо. — Може, вона ще не пішла.
Геґрід, мабуть, подумав те ж саме. Пошкутильгав до вікна й відсунув легенько фіранку.
— Вона вертає до замку, — буркнув він неголосно. — Отакої… вона нас перевіряє!
— Так, — підтвердив Гаррі, скидаючи плаща–невидимку. — Трелоні вже отримала іспитовий термін…
— Геґріде… а що в нас буде на твоїх уроках? — запитала Герміона.
— Йой, та ви тим не переймайтеся, бо я вже розплянував усе наперед, — радісно повідомив Геґрід, хапаючи зі столу драконяче м’ясо і знову притуляючи його до ока. — Я притримав кілька істот спеціяльно для року СОВ. О–о, заждіть–заждіть, таких дивовижних ви ще не виділи ніколи.
— Е–е… а в якому розумінні дивовижних? — завагалася Герміона.
— Сего я не скажу, — радісно мовив Геґрід. — Най то буде файна несподіванка.
— Слухай, Геґріде, — відкинула вагання Герміона, — професорка Амбридж аж ніяк не зрадіє, якщо ти приведеш на урок щось небезпечне.
— Небезпечне? — аж отетерів Геґрід. — Не будь дурненька, не буде нічого небезпечного! Тобто вони, звісно, не дозволят себе скривдити, але…
— Геґріде, ти мусиш пройти перевірку Амбридж, і краще, щоб вона побачила, як ти навчаєш нас доглядати порлоків або розрізняти кнарлів та їжаків, щось таке подібне, — серйозним тоном порадила йому Герміона.
— Але ж це не цікаво, Герміоно, — заперечив Геґрід. — Я маю шось значно ліпше. Я си розводив їх роками, мабуть, це єдиний свійський табун на всю Британію.
— Геґріде… прошу тебе… — розпачливо благала Герміона. — Амбридж хапається за будь–яку дрібничку, щоб лиш мати підставу для звільнення тих учителів, які занадто близькі, на її думку, до Дамблдора. Прошу, Геґріде, покажи нам на уроках щойсь найнудніше з того, що може бути на іспитах для СОВ.
Але Геґрід лише позіхнув на весь рот і кинув спраглий одноокий погляд на широчезне ліжко в кутку.
— Ниньки був такий тєжкий день, а вже пізно, — лагідно поплескав він Герміону по плечі, від чого в неї підігнулися ноги й вона гупнулася навколішки на підлогу. — Ой… вибачєй… — Він схопив її за мантію і знову поставив на ноги. — Про мене не турбуйся, я обіцяю, шо заплянував на ваші уроки файні штуки… ну, а теперка біжіть до замку і не забувайте замітати за собою сліди!
— Не знаю, чи ти його переконала, — сказав невдовзі Рон, коли вони, перевіривши, що все спокійно, почвалали назад до замку, не залишаючи слідів на снігу завдяки закляттю–зникаттю, що його йдучи виконувала Герміона.
— Я прийду до нього завтра, — рішуче сказала Герміона. — Як буде треба — сама розпланую йому уроки. Мені байдуже, чи викине вона звідси Трелоні, але вигнати Геґріда я їй не дам!
Розділ двадцять перший
ОКО ЗМІЇ
Недільного ранку Герміона ледве пробилася до Геґрідової хижі крізь півметровий шар снігу. Гаррі й Рон хотіли піти з нею, але гора невиконаних домашніх завдань знову загрозливо виросла, тож вони неохоче залишилися у вітальні, намагаючись не звертати уваги на веселі крики, що долинали з подвір’я, де розважалися учні. Хто на санчатах, а хто на ковзанах їздили замерзлим озером, а дехто, що найгірше, зачакловував сніжки, і ті летіли в ґрифіндорську вежу й гупали у вікна.
158 
