156 
— Ну найбільше нас турбували якраз не велетні, — сказав Геґрід. — Нас радше непокоїли смертежери. Дамблдор нам казав по змозі не зачіпатися з ними, але ж вони знали, шо ми десь тутка… гадаю, шо їм про нас розказав Ґолґомат. Уночі, коли велетні спали, а ми плянували вкрадатися нишком до їхніх печер, Макнейр і той другий лазили скрізь по горах, шукаючи за нами. Я ледве втримував Олімпію, аби вона на них не накидалася… О–о, вона так хтіла на них
вона на них не кидалася… О–о, вона так хтіла на них накинутися… бо коли її, Олімпію, завести, то вона така… аж палає! Знаєте… шо то є французька кров…
Геґрід задивився у вогонь затуманеним поглядом. Гаррі дав йому секунд із тридцять на спогади, а тоді голосно прокашлявся.
— А що ж було далі? Чи вам пощастило знайти інших велетнів?
— Шо? Ага… ну так, аякже. На третю ніч після вбивства Каркуса ми вилізли з печери, в якій ховалися, і подалися назад до яру, не забуваючи ані на хвильку про смертежерів. Заходили в кілька печер, але ніц… мені здається, шо аж у шостій знайшли трьох велетнів.
— Печера, мабуть, аж тріщала, — припустив Рон.
— Кнізлу не було б де впасти, — погодився Геґрід.
— А що, вони на вас не напали, коли побачили? — здивувалася Герміона.
— Мабуть, так і було б, якби вони могли, — відповів Геґрід, — але вони мали серйозні рани, усі троє. Ґолґоматові посіпаки побили їх мало не до смерти, а коли вони отямилися, то заповзли до найближчого прихистку, який знайшли. Отож один з них троха знав нашу мову і перекладав усе іншим, і наші слова справили на них ніби непогане вражіння. Тож ми й далі приходили, навідували поранених… думаю, шо був такий момент, коли ми переконали шістьох або сімох велетнів.
— Шістьох або сімох? — з азартом перепитав Рон. — Це дуже непогано… то вони прийдуть сюди, щоб разом з нами боротися з Відомо–Ким?
Але Герміона запитала:
— А чому ти кажеш «був такий момент», Геґріде? Геґрід зажурено глянув на неї.
— Ґолґоматові посіпаки зробили в печерах облаву. Після неї ті, шо вижили, не хтіли вже мати з нами нічого спільного.
— То… то велетні до нас не прийдуть взагалі? — розчаровано проказав Рон.
— Не прийдут, — важко зітхнув Геґрід, перевернув м’ясо і приклав до обличчя холодною стороною, — але ми зробили, шо мали зробити, переказали Дамблдорову вістку, і дехто з них її почув, а ще дехто, маю надію, се навіть запам’ятає. А може, ті, шо не захочуть лишатися з Ґолґоматом, зійдуть собі з гір, а тогди раптом собі згадают, шо Дамблдор ставився до них приязно… і може, тогди й прийдут до нас.
Сніг тим часом уже присипав вікно. Гаррі аж тепер відчув, що мантія в нього на колінах промокла наскрізь — її заслинив Іклань, тулячись йому до ніг.
— Геґріде? — за якийсь час тихенько спитала Герміона
— Га?
— Чи… коли ти там був… ти відшукав хоч якийсь слід… твоєї… мами?
Геґрідове здорове око втупилося в Герміону, й вона перелякалася.
— Ой, вибач… я… забудь про це…
— Померла, — прохрипів Геґрід. — Багато років тому. Вони мені сказали.
— Ой… я… співчуваю тобі, — ледь чутно проказала Герміона. Геґрід знизав своїми могутніми плечима.
— Та шо там, — коротко кинув він. — Я мало шо й пам’ятаю. Не була то найліпша мати.
Знову запала тиша. Герміона нервово зиркнула на Гаррі й Рона, вочевидь вважаючи, що тепер їхня черга розповідати.
— Але ти й досі нам не пояснив, Геґріде, звідки ці побої, — показав Рон на закривавлене Геґрідове лице.
— Або чому ти так пізно повернувся, — додав Гаррі. — Сіріус казав, що мадам Максім повернулася хтозна–коли…
— Хто на тебе напав? — домагався Рон.
— Ніхто на мене не нападав! — категорично заперечив Геґрід. — Я…
Та решту його слів заглушив несподіваний стукіт у двері, Герміона зойкнула. Горнятко вислизнуло з її пальців і розбилося об підлогу. Іклань заскавчав. Усі глянули на вікно біля дверей. Крізь тонку фіранку видно було обриси короткої й присадкуватої постаті.
— Це вона! — прошепотів Рон.
— Залазьте сюди! — поспіхом сказав Гаррі. Він схопив плаща–невидимку й загорнувся в нього разом з Герміоною, а Рон оббіг кругом столу і теж пірнув під плащ. Притискаючись одне до одного, вони позадкували в кут. Іклань люто гарчав на двері. Геґрід мав спантеличений вигляд.
— Геґріде, заховай наші горнятка!
Геґрід схопив Гарріне й Ронове горнятка й запхнув їх під подушку в Ікланевому кошику. Іклань уже стрибав на двері. Геґрід відсунув його вбік ногою й відчинив двері.
156 
