205 
— Отже, «Щоденний віщун» існує, щоб повідомляти лише те, що люди хочуть почути? — ядучо спитала Герміона.
Ріта знову випросталася, здивовано підняла брови й допила своє вогневіскі.
— «Віщун» існує для продажу, дурне дівчисько, — холодно пояснила вона.
— Мій тато вважає, що це жахлива газета, — несподівано втрутилася в розмову Луна. Цмулячи крізь соломинку коктейль, вона дивилася на Ріту своїми величезними, банькатими, трохи божевільними очима. — А ось він публікує тільки те важливе, що людям необхідно знати. Його не цікавлять гроші.
Ріта зневажливо зиркнула на Луну.
— Твій батько, мабуть, видає якийсь тупий сільський бюлетеньчик? — скривилася вона. — Де друкує всілякі там «Двадцять п’ять способів, як непомітно змішатися з маґлами» і дні наступних доброчинних розпродажів?
— Ні, — заперечила Луна, занурюючи цибулину в коктейль, — він видає «Базікало».
Ріта похлинулася так голосно, що люди за сусіднім столом стурбовано озирнулися.
— Тільки те важливе, що людям необхідно знати? — убивчим тоном перепитала вона. — Та цей журнальчик годиться тільки на те, щоб удобрювати ним землю замість гною.
— Але ви зараз маєте нагоду трохи підняти його рівень, — мило всміхнулася Герміона. — Луна каже, що її батько охоче надрукує інтерв’ю з Гаррі.
Ріта якусь мить витріщалася на них, а тоді розреготалася.
— «Базікало»! — заливалася вона. — Ви вважаєте, що люди серйозно сприймуть його інтерв’ю, якщо його опублікує «Базікало»?
— Дехто не сприйме, — незворушно відповіла Герміона. — Але у версії втечі з Азкабану, оприлюдненій «Щоденним віщуном», не сходяться кінці з кінцями. Мені здається, багатьох цікавить, чи не існує правдоподібнішого пояснення цієї події. Тож якщо альтернативна версія буде опублікована навіть у такому… — вона скоса зиркнула на Луну, — такому… скажімо, нетиповому журналі… люди захочуть її прочитати.
Ріта якийсь час мовчала й уважно розглядала Герміону, схиливши голову набік.
— Гаразд, припустімо, я це зроблю, — нарешті сказала вона. — А який буде гонорар?
— Не думаю, що тато платить авторам, — сонно проказала Луна. — Вони вважають за честь побачити в журналі свої матеріали та своє ім’я.
Ріта Скітер мала такий вигляд, ніби знову ковтнула смердосоку, а тоді накинулася на Герміону.
— Я маю це зробити на дурняк?
— Так, — спокійно підтвердила Герміона, потягуючи коктейль. — Бо інакше я буду змушена повідомити у відповідні інстанції, що ви незареєстрований анімаг. До речі, «Віщун» заплатить вам чималий гонорар за опис життя в Азкабані очима в’язня.
Ріта, здавалося, мріяла тільки про те, щоб схопити паперову парасольку, яка стирчала з Герміониної склянки, й запхати її Герміоні в носа.
— Отже, я не маю вибору? — сказала Ріта тремтячим голосом. Вона знову відкрила сумочку з крокодилячої шкіри, витягла аркуш пергаменту й наготувала самописне перо.
— Тато буде радий, — повеселішала Луна. Ріта скреготнула зубами.
— Ну що, Гаррі, — повернулася до нього Герміона. — Готовий розповісти людям правду?
— Думаю, що так, — відповів Гаррі, дивлячись, як Ріта кладе самописне перо на пергамент.
— Тоді повний вперед, Ріто, — спокійно звеліла Герміона, виловлюючи вишеньку з дна склянки.
Розділ двадцять шостий
БАЧЕНЕ Й НЕПЕРЕДБАЧЕНЕ
Луна не могла сказати напевне, коли саме в «Базікалі» з’явиться Рітине інтерв’ю з Гаррі, бо її батькові якраз мали прислати чудову велику статтю про найновіші випадки спостережень за зім’яторогими хропачами, — а це, звісно, дуже важлива стаття, тож Гаррі, можливо, доведеться чекати наступного номера, — сказала Луна.
Гаррі нелегко було розповідати про ту ніч, коли повернувся Волдеморт. Ріта витягувала з нього найменші подробиці, і він розказував їй усе, що лише міг пригадати, знаючи, що це єдина нагода розповісти людям правду. Цікаво, як вони на неї відреагують. Він здогадувався, що багатьох це тільки ще раз переконає в тому, що він остаточно здурів — хоча б тому, що його розповідь буде надрукована поряд з відвертими нісенітницями про зім’яторогих хропачів. Але втеча Белатриси Лестранж та її колег–смертежерів викликала в Гаррі палке бажання зробити хоч щось, навіть без надії на успіх…
— Не можу дочекатися, поки надрукують усе, що Амбриджка про тебе думає, — захоплено сказав Дін за обідом у понеділок. Шеймус, що сидів навпроти Діна, наминав величезні шматки курятини та шинки, але Гаррі знав, що він прислухається.
205 
