203 
— Чо? — ледь чутно промовив він, воліючи, щоб Роджер знову почав цілувати свою білявку і та перестала на них витріщатися.
— Давай, біжи! — крикнула Чо, ридаючи в хустинку. — Навіщо було мене запрошувати, якщо ти запланував побачення з іншими дівчатами… зі скількома ти ще маєш зустрітися після Герміони?
— Це зовсім не так! — усміхнувся Гаррі, з полегкістю збагнувши нарешті, що саме її так роздратувало, але негайно зрозумів, що його усмішка була недоречна.
Чо зірвалася на ноги. Усі в кав’ярні принишкли й спостерігали тепер тільки за ними.
— Колись побачимось, Гаррі, — драматичним тоном попрощалася вона і, гикаючи від плачу, кинулася до дверей. Рвучко їх відчинила і вибігла під зливу.
— Чо! — покликав Гаррі, але двері з мелодійним дзенькотом уже зачинилися за нею.
У кав’ярні запанувала мертва тиша. Усі дивилися на Гаррі. Він кинув на стіл ґалеона, струснув з волосся рожеве конфетті й побіг за Чо.
Надворі лило мов з відра, а її ніде не було видно. Він не міг зрозуміти, що сталося. Півгодини тому між ними все ж було добре.
— Ох ці жінки! — сердито пробурмотів він, чалапаючи дощовою вулицею з руками в кишенях. — Чого їй приспічило говорити про Седрика? Чому вона завжди починає такі розмови, після яких сльози з неї течуть, мов зі шланга?
Повернув праворуч, пробігся калюжами, і за пару хвилин уже заходив у «Три мітли». Знав, що Герміони там іще немає, але сподівався зустріти когось знайомого, щоб перебути час. Струснув головою, відкидаючи з очей мокре волосся, і роззирнувся. В кутку самотньо сидів сумний Геґрід.
— Здоров, Геґріде! — привітався Гаррі, протискаючись поміж столами й підтягуючи для себе стільця.
Геґрід аж підскочив і глянув на Гаррі так, ніби не впізнавав. Гаррі побачив на його обличчі два свіжі порізи й кілька нових синців.
— А, це ти, Гаррі, — впізнав нарешті Геґрід. — Усьо файно?
— Так, усе гаразд, — збрехав Гаррі, бо поруч з побитим і зажуреним Геґрідом він відчував, що не має чого жалітися. — А як ти?
— Я? — перепитав Геґрід. — Та всьо файно, Гаррі, дуже файно.
Він втупився у дно свого олов’яного кухля завбільшки з відро й зітхнув. Гаррі не знав, що йому сказати. Якийсь час вони так і сиділи мовчки. Тоді Геґрід зненацька озвався: — Маємо одну біду на двох, Гаррі, правда?
— Е–е… — завагався Гаррі.
— Так… я вже колись то казав… обидва чужаки, — велемудро закивав головою Геґрід. — І обидва сироти. Так… сироти. Він відсьорбнув з кухля величезний ковток.
— Шо то значит мати порядну родину, — вів далі Геґрід. — Мій татко був порядний. І твої мама з татом також. Якби вони й далі жили, твоє життє було б інакше, га?
— Так… мабуть, — обережно погодився Гаррі. Геґрід мав якийсь химерний настрій.
— Родина, — похмуро вів Геґрід. — Хоч би шо там казали, але кров таки має значення…
І він змахнув краплинку крові з порізу над оком.
— Геґріде, — не зміг стриматися Гаррі, — звідки беруться оці твої рани?
— Га? — здригнувся Геґрід. — Які рани?
— Оці! — показав Гаррі на Геґрідове обличчя.
— Та… Гаррі, це звичайні ґулі й синці, — ухилився від відповіді Геґрід, — така в мене робота.
Він допив свій кухоль, поставив його на стіл і підвівся.
— Ше побачимоси, Гаррі… бувай си здоровий.
І Геґрід з жалюгідним виглядом пошкандибав з шинку під зливу. Гаррі сумно дивився йому вслід. Геґрід був нещасний і щось приховував, але категорично відкидав усі спроби йому допомогти. Що відбувалося? Та не встиг Гаррі про це поміркувати, як його хтось покликав.
— Гаррі! Гаррі, сюди!
З протилежного кінця зали йому махала рукою Герміона. Він підвівся й почав пробиватися до неї крізь переповнений людьми шинок. Гаррі вже був за кілька столів од неї, коли побачив, що вона сидить не сама. З нею ділила столик найнеймовірніша, неможлива парочка — Луна Лавґуд та колишня журналістка «Щоденного віщуна» Ріта Скітер, котру Герміона ненавиділа чи не найбільше в світі.
— Ти щось рано прийшов! — посунулася Герміона, щоб він мав де сісти. — Я думала, ти будеш з Чо, сподівалася тебе тут побачити не раніше, ніж за годину!
— Чо? — миттю крутнулася на стільці Ріта й пожадливо вп’ялася очима в Гаррі. — Дівчина? Гарнісінько!
Вона схопила сумочку з крокодилячої шкіри й почала в ній нишпорити.
— Вас це не стосується, навіть якби Гаррі зустрічався з сотнею дівчат, — холодно сказала Ріті Герміона. — Тому прошу це все заховати.
203 
