Последние отзывы

  48  

«Це фантастика! — писала Ганна П. на власному сайті. — Коли ми з Олесем поїхали до цього готелю, щоби домовитися про оренду й самим пересвідчитися, що він підходить для нашої компанії, ми мало не померли від захвату. Готель новий, двоповерховий, побудований із сосни. Запахи зводять із розуму й збуджують. Десять шикарних двомісних номерів із неймовірними ліжками. У кожному номері — душ і туалет. Це ж саме те, що нам треба, люди! Та якщо ви думаєте, що це всі принади, ви помиляєтеся. На першому поверсі — простора вітальня з каміном. По підлозі розкидані ведмежі шкури, тож "відкриті" свінґери натішаться на них, будьте певні. Поряд із вітальнею невеличкий кінозал. Ви ніколи не займалися сексом у кінозалі? Я сказала Олесю, що кінозал мій! Він оцінив, але засмутився, бо мріяв почати саме з кінозалу. Та я заспокоїла його — у нас цілих три дні. Усі встигнуть! Усюди! І в кінозалі, і у вітальні, і у спальнях. А ще є лазня, басейн… Люди! Це круто! Навкруги засніжений ліс, озеро в кризі. Особисто мені сподобалася ще й кухня, і те, що обслуга живе в окремому будиночку і в готель — ні ногою. Уявляєте? я вже хочу…»

Далі естафету перехоплював Олесь П., сухо повідомляв, що на сьогоднішній день вони вже орендували диво-готель і святкуватимуть із ранку тридцять першого грудня до вечора другого січня, тож можуть запросити ще три подружні пари, бо, враховуючи їх самих, сім пар із десяти можливих уже забронювали місця у свінґерському раю і виклали за це по вісімсот баксів з особи.

Дідько! Стас загорівся — із котушок! Миттєво зв'язався з Олесем П., за годину зустрівся з тим — тридцяти нема, а башка лиса, свінґер, блін! — у ресторані на набережній, віддав тисячу шістсот баксів і забронював для них із Лідою номер із вікнами на озеро.

— Свінґерський досвід маєте? — поцікавився Олесь П.

— Достатній! — збрехав збуджений Стас.

— Ідея така. Три контакти з новими партнершами щодня. Чи ви віддаєте перевагу партнерам?

— У вас погано з арифметикою, — зісковзнув Стас зі слизької теми.

— Не розумію?

— Жінок десять, а мені — тільки дев'ять за три дні?

— Ну, не будете ж ви займатися сексом із власною дружиною? — знизав плечима свінґер.

Стас знітився, потиснув Олесю долоню, натомість отримав запрошення, мапу проїзду до заповідного готелю і ключ від номера.

Залишалося небагато — вгамувати збудження і не проговоритися завчасно Ліді про сюрприз. За спиною свербіли-прорізалися крила, справи вирішувалися швидко і без проблем, і Стас навіть подумав, що потенційний сексуальний карнавал значно підвищує його ділові якості, і це таки круто. Єдине непокоїло — Іветта. Наприкінці року вона, як завжди без пояснень, припинила передавати зятю конверти з баксами, і хоч Стас уважав, що брав гроші з принципу, щоб насолити ненависній тещі, чогось розхвилювався. Мабуть, відьма задумала щось нове.

Іветта весь останній тиждень року суворо дотримувалася власного плану. Попросила доньку заїхати до неї в клініку, коротко пояснила:

— Ми поки, Лідочко, про одруження не говоримо. Ще налякаємо дівчину, а та ще, не дай Бог, розбурхає Платона. Ми просто нормальні милосердні християни. Ми знаємо про біди простих людей, тому хочемо зробити щасливою хоча б одну нещасну дівчинку. Ми даємо їй дім, сім'ю, турботу і затишок. Хай звикне, а тоді уже…

— Добре, мамо, — Ліда відвела погляд і раптом побачила злощасну стару газету з фотографією вбитої повії, — й досі лежала на столі Іветти. Зблідла.

— Тобі зле, Лідочко? — Іветта не пропускала й дрібниці.

— Ні, мамо. Ні, — заспішила з відповіддю. — Я хвилююся за Платона…

— Платон знає, що до нього їде… лялька. Він уже бачив твою переобладнану кімнату…

— І що? — вихопилося в Ліди. — Він… не обурився? Адже ця кімната… моя.

— Платон — не слабкий на голову. Він цілком адекватна і розумна людина, — нагадала Іветта. — Він знає, що в тебе тепер є свій дім і тому зрадів, що твоя кімната не стоятиме порожньою.

— Зрадів?

— Це не дуже добрий знак. Я трохи посилила заспокійливу терапію…

— Добре, мамо…

А що ще сказати? Ліді захотілося вискочити з Іветтиного кабінету на свіже морозне повітря, упасти лицем у сніг, відчути кожною клітинкою, як холод спочатку витвережує збудженням, потім лякає швидкістю, із якою проникає під одяг, під шкіру — до кісток, і врешті присипає до остаточного вічного спокою.

— Ти надто легко вдягнута, Лідочко, — почула голос матері.

  48