108 
Бенкетний зал Елронда був повний народу, переважно ельфів, та маячіли й гості інших племен. Елронд, як зазвичай, головував, сидячи у великому кріслі, за довгим столом на помості; обіруч від нього сиділи Глорфіндель і Гандальф.
Фродо дивився на них з подивом — адже він ніколи раніше не бачив Елронда, героя стількох легенд; при ньому Глорфіндель і навіть Гандальф прийняли подобу величних і могутніх володарів.
На зріст Гандальф був нижчий за обох ельфів, та всі його риси — довге сріблясто–сиве волосся й борода, широкі плечі — нагадували про мудрих королів давніх легенд. На зморшкуватому обличчі під густими білосніжними бровами чорні очі були схожі на вуглинки, здатні спалахнути від щонайменшої іскри.
Глорфіндель був високий та стрункий; волосся його блищало золотом, обличчя, прекрасне й юне, пашіла відвагою й радістю. Уважні очі сяяли, голос звучав співуче; все свідчило про мудрість душі та тілесну міць.
На зовнішності Елронда вік не позначався, але його обличчя, ні старе, ні молоде, зберігало відбиток багатьох пережитих бід і радощів. Його темне волосся прикрашав срібний обруч, сірі очі були мов ясний вечір, просвічений зоряним сяйвом. Він мав поважний вигляд короля, що пам’ятає багато зим, і водночас бадьорий, як воїн у самому розквіті літ. Велика була могутність володаря Рівенделлу і для ельфів, і для людей.
Ближче до середини столу стіну зали прикрашали тонкі тканини, і там, під балдахіном, сиділа гостя?, прекрасна обличчям, чиї риси, хоча й по–жіночому ніжні, так нагадували Елронда, що Фродо не засумнівався: вони близькі родичі. Чи молода вона була? І так, і ні. Її темних кіс не торкнувся іній, білі руки й ясне обличчя були бездоганно гладенькими, а сірі очі, наче безхмарне вечірнє небо, випромінювали чисте світло; але вона була по–королівському велична, а погляд промовляв про знання, яке дають лише довгі роки. Голову її вінчала шапочка зі срібного мережива, оздобленого дрібними самоцвітами, але широку сіру сукню прикрашав лише пояс із срібного листя.
Такою постала перед Фродо та, яку доводилося бачити лише небагатьом смертним, — Арвен, дочка Елронда, прозвана Андоміель, бо була вона вечірньою зіркою свого народу. Говорили, що в ній втілилася краса Лючіень, зірки ранішньої. Довго жила вона у родичів у Лоріені, за горами, і лише недавно повернулася в Рівенделл до батька. Елронд мав також синів, Елладана та Ерлоїра, але їх рідко бачили вдома: пам’ятаючи про муки своєї матері в лігві орків, вони часто виходили в ліси зі Слідопитами; не було їх і на цьому бенкеті.
Фродо не бачив і навіть уявити не міг подібної краси на землі; йому було й дивно, й незручно сидіти за столом у такому прекрасному й високому товаристві. Хоча крісло було зручне (йому ще й підклали кілька подушок), він відчував себе маленьким і недоречним; але це швидко минуло. Бенкет був веселим і частування на славу — все, — чого тільки голодній душі завгодно. Узявшись за їжу, Фродо забув про все, навіть не подивився, хто його сусіди, і дуже нескоро згадав про оточення та став оглядати залу.
Перш за все він знайшов своїх друзів. Сем просився послуговувати хазяїнові, але йому сказали, що сьогодні він — почесний гість, і тепер він сидів разом з Піном і Меррі на чолі одного із столів, неподалік від помосту. Блукача ніде не було видно.
Поруч з Фродо сидів гном у багатому вбранні, солідної зовнішності. Його борода, довга й роздвоєна, була біліша за сніжно–білий камзол з поясом, кованим із срібла; а на грудях красувався срібний ланцюжок з діамантами. Відірвавшись від їжі, Фродо подивився на нього, і той одразу сказав:
— Вітаю вас, радий познайомитися! — а потім навіть підвівся й вклонився: — Ґлоїн до ваших послуг! — і вклонився ще нижче.
— Фродо Торбинс до послуг ваших і вашого роду, — відповів за звичаєм здивований Фродо, підводячись і зсуваючи подушки. — Невже ж ви — саме той Ґлоїн, один з дванадцятьох товаришів уславленого Торіна Дубощита?
— Саме так, — відповів гном, підбираючи подушки й чемно допомагаючи Фродо залізти назад. — Ну, а я не питаю, бо мені вже сказали, що ви — родич і законний спадкоємець нашого друга, славетного Більбо. Дозвольте повіншувати вас з одужанням!
— Дякую, — відповів Фродо.
— Я чув, вам довелося пережити дивні пригоди, — додав Ґлоїн. — Надзвичайно цікаво, що саме могло спонукати одразу чотирьох гобітів здійснити таку далеку подорож! Нічого схожого не траплялося з того часу, як Більбо вирушив з нами. Але, можливо, не слід мені цікавитися — схоже, що Елронд і Гандальф не схильні зачіпати цю тему?
108 
