Последние отзывы

  105  

— Ну що з тобою зробиш! — зітхнув Сем. — Марна трата слів… Йди собі спати!

Довелося обійтися без Горлума; на щастя, все необхідне знайшлося під рукою. Сем накришив зелені і присів стерегти, поки закипить вода. Час минав, день був тихий та теплий, роса на траві і листі висохла. Незабаром кролики вже тушкувалися за всіма правилами в обох казанках. Сем дрімав, не забуваючи час від часу тикати м’ясо виделкою — чи м’яке, — і пробувати ложкою соус.

Нарешті все було готове. Сем зняв казанки з вогню і подався будити Фродо.

— Га? Що? Що таке, Сем? — запитав той, розплющивши очі. — Чому ти не спиш? Котра година?

— Десь дві години по світанку чи близько того. Зараз я почастую вас тушкованим м’ясом і супом, це вам на користь піде. Правда, немає ані цибулі, ані картоплі, та й їсти доведеться просто з казанка: у мене з собою, на жаль, ні серветок, ні порцеляни…

Фродо потягнувся і зітхнув.

— Чи тобі вдалося поспати? — суворо спитав він. — І не треба було розпалювати вогонь. Але я дуже голодний. Гм… Що це так пахне?

— Смеагорлів подарунок, — засміявся Сем. — Пара кроленят. Горлум, здається, вже шкодує про свою щедрість! На жаль, на гарнір нічого, крім зелені.

Вони сіли серед папороті і заходилися їсти, користуючись по черзі єдиною виделкою і ложкою; заїли шматочком хлібця. Давно вже не доводилося їм так розкошувати!

— Егей, Горлуме! — тихенько свиснув Сем. — Ходи–но сюди. Хвилина на роздуми! Ще залишилося трохи м’яса, хочеш?

Відповіді не було.

— Та грець із ним, — сказав Сем. — Пішов, мабуть, сире м’ясо добувати. Ми і без нього впораємося!

— А потім ти поспиш, — додав Фродо.

— Тільки цур ви тоді не засніть! Я до Смеагорла довіри не маю. Сидить у ньому Падлюка і знову, схоже, ворушитися починає. Їй–бо, він при першій–ліпшій нагоді мене ж першого і задушить… Ми з ним не пара, Смеагорл не любить Сема, дорогесенький мій, зовсім не любить…

Вони доїли все до крихти, і Сем подався до струмка мити посуд. Впоравшись з роботою, він розігнув спину й поглянув у бік лаврового гаю. На тлі темної зелені вилося тоненьке пасмо блакитного диму, дуже помітне здаля: диміла забута польова кухня.

— Оце так штука! Відкіля стільки диму? — зойкнув Сем і помчав до місця події.

На бігу йому здалося, ніби хтось свиснув. Може, це птахи? Свист долинав від озерця. Потім знову свиснули, вже з іншого боку. Сем побіг щодуху. Виявилося, що від тліючої гілки зайнялася суха листяна підстилка, а від неї — свіжа трава. Сем похапцем затоптав багаття, розкидав попіл, прикрив вигоріле місце сирим дерном. Потім поспішив до Фродо.

— Чули, начебто свистіли зараз? — запитав він. — Може, то птахи лісові, або хтось їх наслідував. Розумієте, я там надимив трохи. Якщо помітять, ніколи собі не пробачу! Хоча в мене і можливості такої не буде…

— Тихо! — шепнув Фродо. — Здається, я чую розмову.

Гобіти зав’язали, закинули за спину свої торби на випадок втечі, заповзли поглибше під буйнолистату папороть і залягли. Сумнівів не залишалося: людські голоси, приглушені, але виразні, чулися дедалі ближче.

— Тут! — сказав хтось. — Звідси йшов дим. Тут ми їх і впіймаємо, мов кролика в сильце. З’ясуємо, хто такі.

— І порозпитуємо, — додав інший голос.

Четверо чоловіків з чотирьох боків увійшли в зарості. Ані бігти, ані ховатися вже не можна було. Сем і Фродо підскочили, спина до спини, і вихопили мечі. Те, що вони побачили, їх дуже здивувало, однак люди здивувалися куди більше. То були високі молодці, усі з мечами в піхвах, двоє мали важкі списи, а у двох інших були луки на повний їхній зріст; у сагайдаках постукували довгі стріли з ясно–зеленим оперенням. Тканина одягу — зелена і бура, різних відтінків — напевно, дозволяла крастися лісом непоміченими. Навіть руки були прикриті зеленими рукавичками, а голови — каптурами та масками; тільки світлі серйозні очі дивилися з прорізів. Фродо мимоволі згадав Боромира.

— Знайшли, але не тих! — здивовано сказав один. — Але кого, власне?

— Вони не орки, — сказав інший, відпускаючи рукоять меча, за яку був схопився, коли блиснуло Жало.

— Ельфи? — з сумнівом припустив третій.

— Які там ельфи, — заперечив четвертий, мабуть, ватажок. — Ельфи давно покинули Ітіліен. До того ж, ельфи, як розповідають, напрочуд гарні собою.

— Отже, ми особливою красою не відзначаємось, так я зрозумів? — образився Сем. — Дякую за комплімент. Коли обговорите нашу зовнішність, будьте ласкаві повідомити, хто ви такі і чому порушуєте відпочинок втомлених мандрівників?

  105