112 
Він мусив обіцяти, що не забуде пригадати надзвичайні події, що зворушили Бригору, бо без цього книжка, присвячена не дуже важливим подіям «десь на півдні», здавалася їм нецікавою.
Потім хтось з молоді попросив що–небудь заспівати. Усі відразу змовкли, старші тихенько пошпетили легкодумного юнака, і ніхто прохання не підтримав: бригоряни зовсім не хотіли нових халеп у заїзді. І ніщо не порушувало їхнього спокою ані вдень, ані вночі, цілу добу. Вранці наступного дня мандрівники піднялися до світанку: все ще дощило, і хотілося дістатися до Гобітанії засвітла. Бригоряни висипали проводжати, від малого до старого, і настрій у них уперше за рік покращився; хто ще не бачив приїжджих у повному озброєнні, у захваті спостерігали, як вийшов Гандальф, білобородий, сяючий, у переливчастому плащі, і четверо гобітів, схожих на мандрівних лицарів з напівзабутих легенд. Навіть ті, хто глузував з новин, запідозрили, що новини, мабуть, дійсно, вірні.
— Ну, щасливої вам дороги і щасливого повернення додому! — урочисто побажав Барбарис. — Може, мені треба було вас відразу попередити, — в Гобітанії, судячи з чуток, кепські справи. Але, знаєте, те–се, третє–десяте, у людини повний рот свого клопоту. Щоправда, ви дуже змінилися — мабуть, і самі впораєтеся з безладом. Щасти вам! І пам’ятайте — чим частіше будете відвідувати «Грайливого Поні», тим більше мене втішите!
Вони щиро попрощалися з трактирником і виїхали через західні ворота в напрямку Гобітанії. Білла взяли із собою, і хоча йому довелося тягти чималі в’юки, він баско біг поруч з поні Сема і всім своїм виглядом виказував радість.
— Цікаво, що старина Барбарис мав на увазі? — спитав Фродо.
— Приблизно здогадуюсь, — похмуро відповів Сем. — Те, що мені показало дзеркало Галадріелі: порубані сади і мого старого, вигнаного з дому. Треба було раніше виїжджати!
— І в Південній чверті щось погано, — додав Меррі. — Якщо тютюн не вивозять…
— Даю руку на відсіч, тут замішаний Лотто, — сказав Пін.
— Замішаний, може, й він, — зауважив Гандальф, — але заварив кашу хтось інший. Не забувайте про Сарумана! Він зацікавився Гобітанією раніше, ніж Саурон.
— Так, але ж ти з нами, — посміхнувся Меррі. — Все швидко владнається!
— Я з вами до Гобітанії не поїду. Доведеться вам самим розбиратися — для чого я вас, до речі, давно готував. Невже ви ще не зрозуміли? Мій час минув, наводити лад і навіть допомагати — вже не моя справа. Вам, друзі, взагалі вже й не потрібна нічия допомога. Ви підросли, гобіти, дуже підросли, і щодо вас я можу бути спокійний. Отже, невдовзі наші шляхи розійдуться. Хочу побачитися з Бом–бадилом і поговорити врешті–решт грунтовно. Він наче той лежачий камінь, що мохом заростає, а мене поносило по світу. Але мої мандри дійшли кінця, тепер ми з Бомбадилом можемо все докладно обговорити…
Швидко вони дісталися до того місця на Східному Тракті, куди колись їх вивів БОмбадил. Гобіти мріяли і навіть очікували побачити його тут, але Тома Бомбадила не було видно ніде; сірий туман затягнув і Могильники, і Старий Ліс.
Вони зупинилися. Фродо сумно подивився на південь.
— Побачитися б! — сказав він. — Цікаво, як йому живеться?
— Чудово, як і завжди, не маю сумніву, — відповів Гандальф. — Безтурботний Бомбадил навіть не особливо зацікавиться, що ми робили і бачили, окрім зустрічі з ентами. Може, пізніше ти його й відвідаєш. Але зараз я б на твоєму місці не зволікав ані хвилини, інакше не встигнете переїхати міст до закриття воріт.
— Немає на мосту жодних воріт! — здивувався Меррі. — Ти ж сам знаєш, Гандальфе! У Забоччі, звичайно, ворота є, але мені в будь–яку мить їх відчинять!
— Раніше не було. А тепер є. І навіть у Забоччі можуть трапитися несподіванки. Але ви чудово з усім впораєтеся. До побачення, любі мої! Ми розлучаємося ще не назавжди. Щасти вам!
Маг завернув Тінебора до узбіччя тракту; кінь легко перескочив широкий зелений вал. Гандальф присвиснув, і Тінебор вихором помчав його до Могильників.
— Ну от, як пішли ми вчотирьох, так вчотирьох і повертаємось, — сказав Меррі. — Усіх друзів по одному по дорозі залишили. Можна подумати, ми спали, а тепер потроху прокидаємось…
— А мені здається навпаки, — сказав Фродо, — ніби я зараз знову засинаю.
Роздій 8
НОВИЙ ЛАД У ГОБІТАНІЇ
Вже в суцільній темряві змоклі та змерзлі подорожани досягли Берендуїну і наткнулися на огорожу. Міст був перегороджений з обох кінців тином з ворітьми. За рікою виднілися нові будинки, двоповерхові, з погано освітленими вузькими вікнами.
112 
