115 
— І ти вплутався в такі неподобства! Я пам’ятаю, ти завжди віддавав перевагу огляду трактирів не зовні, а зсередини. На службі і після служби охоче потягував пивце!
— І зараз не відмовився б… Не сердься на мене, Семе! Куди мені подітися? Я ж пішов до шерифа служити сім років тому, коли нам таке й не снилося! Думав, розумієш, що зможу всюди ходити і слухати плітки, де пиво краще. А вийшло он бач як…
— То й кидай її до біса, цю службу, якщо не хочеш паскудитися!
— Не дозволять, — зітхнув Робін. — Заборонено…
— Якщо я від тебе це слівце ще почую, — обурився Сем, — розлючуся! Так і знай!
— Чесно кажучи, я б не образився, — сказав Робін, знижуючи голос. — Нам би розлютитися всім разом, може, що і зрушилося б. Але зрозумій, Семе! Губернатору служать здоровили, він їх усюди посилає, і якщо хто обурюється — відразу тягнуть до в’язниці. Перший туди потрапив товстун Уші Шерстопал, бургомістр, а потім — ще багато хто… Арештантів б’ють…
— А ти на них працюєш? — зі злістю перебив Сем. — Хто тебе послав до Жаб’ячого Лугу?
— Ніхто. Ми тут постійно. Живемо в казармі… Загалом у Східній чверті стражників сотні дві, а буде ще більше — Губернатор видав наказ про новий набір. Багато хто служить з–під палки, але не всі. Знайшлися в Гобітанії охочі сунути ніс у чужі справи й величатися! Знайшлися й такі, що доносять…
— Ага! Саме так Лотто про нас дізнався, чи що?
— Звичайно. Жителям не дозволяється користуватися поштою, а шпигунам можна, і вони тримають посильних напоготові. Один такий прибіг уночі з Кривої Версти з «секретною естафетою», другий її далі поніс. А нині опівдні прийшов таким чином наказ: вас затримати і доставити до Заріччя, а не прямо у в’язницю. Напевно, Губернатор хоче швидше з вами розправитися…
— Як пан Фродо з ним перемовиться, відразу передумає, — переконано сказав Сем.
Сільська казарма була нітрохи не краща за казарму при мосту: одноповерхова, вікна вузькі, стіни з бридкої сірої цегли, усередині темно й вогко, вечерю подали на довгому столі з неструганих дошок, які, до того ж, нікому не спадало на думку вимити і пошкребти. Їжа була саме до такого столу. Мандрівники не відчули щонайменшого бажання затримуватися, а оскільки від Заріччя їх відокремлювало ще вісімнадцять миль, вони виїхали вранці, близько десятої. Виїхали б і раніше, якби не помітили, що зволікання дратує шерифа. Вітер перемінився з західного на північний, похолодало, але дощу не було.
При виїзді з селища кавалькада мала чудернацький вигляд, хоч ті нечисленні мешканці, що наважилися вийти подивитись, мовчали, не знаючи, чи дозволено сміятися. «Арештантів» повинні були супроводжувати два десятки стражників, але Меррі змусив їх вишикуватися спереду, а четверо Хранителів їхали за ними. Меррі, Пін і Сем сміялися, співали, невимушено розмовляли, а стражники крокували, як дерев’яні, силкуючись надати собі суворого і поважного вигляду. Фродо мовчав, здавався сумним і замисленим. Останнім, повз кого вони проїхали на сільській вулиці, був бадьорий дідок, що підстригав живопліт.
— Гей, гей! — крикнув він, побачивши процесію. — Хто тут кого веде?
З колони відразу вискочили двоє і рушили до дідка.
— Пане шерифе! — вигукнув Фродо. — Негайно заклич своїх підлеглих до порядку, бо інакше я це зроблю замість тебе!
Шериф поспішно покликав стражників, і ті, похмурі, повернулися в стрій.
— Вперед, кроком руш! — скомандував Меррі.
Вершники подбали, щоб непроханий ескорт був змушений швидше ворушитися. Сонце визирнуло крізь хмари, і хоч віяв холодний вітер, стражники засапалися і добряче змокли.
Діставшись до Каменя Трьох чвертей, вони зовсім скисли. Пробіжка на чотирнадцять миль з одним–єдиним привалом опівдні — не жарт, а йшли вже третю годину! Голодні, із збитими ногами, стражники вже не могли бігти нарівні з поні.
— Ну, ми вас не примушуємо, наздоженете, коли зможете, — сказав Меррі. — Ми їдемо далі.
— Будь здоровий, Робчику! — помахав рукою Сем. — Чекаю тебе в «Зеленому Драконі», якщо не забув туди дорогу!
— Арештанти тікають і знову порушують розпорядження, — сумовито промурмотів шериф. — Я за це не відповідаю!
— Не бійся, ми й інші розпорядження усі до єдиного порушимо, в тебе не запитаємо, — запевнив його Пін. — До побачення!
Вони пустилися риссю, і коли сонце почало знижуватися до Білого Нагір’я, дісталися Заріччя. Звідси починалися вже рідні місця Фродо і Сема, і тут їх наздогнало перше болісне враження. Багатьох знайомих будинків бракувало: одні згоріли, інші розібрані. На північному схилі пагорба — над Великим Ставком — затишні нірки зяяли пусткою; садки, що тягайся раніше строкатим килимом аж до берега, заросли бур’яном. Там, де дорога на Гобітон йшла прямо понад ставком, на місці гомінких дерев вишикувався ряд нових нудних будівель. Подивившись з жахом убік, вони побачили вдалині високу цегельну трубу; вона плювалася клубами чорного диму у вечірнє небо. Сем скипів:
115 
