120 
— Хто ж він такий? — запитав Меррі. — Щось ці типи про нього балакали… — їхній головний, наскільки я знаю. Перший раз почули ми про нього в пору жнив, наприкінці вересня. Ніхто його не бачив. Живе нібито в Торбі. Він, схоже, нами зараз і керує. Лиходії його слухаються. Він їм велить рубати, палити, трощити, і вбивати теж. А то й зовсім без усякого сенсу дерева валять і залишають гнити на місці, будинки палять, а нових не будують. А що з млином Піс–комановим було! Тіпун його розвалив, привів якихось з бандитськими пиками, вони йому новий побудували, більший колишнього і з усякими викрутасами. Дурний Тод зрадів і тепер там працює, служить Губернатору на тім самім місці, де батько його сам собі хазяїном був. Тіпун заявив, мовляв, новий млин меле швидше і краще, і понабудовував ще декілька таких самих. Та звідкіля зерна взяти для нового млина, і більше, ніж для старого? А при Шаркі взагалі молоти нічого стало. Тепер тільки і дає ця махина, що гуркіт, та дим, та кіптяву. В усій окрузі сморід стоїть, спокою немає ні вдень, ні вночі. У ставок виливають якісь помиї, навмисно воду забруднюють, і все це пливе в Берендуїн! Якщо їм забажалось згубити Гобітанію, кращого способу не знайдеш! Але хоч який Тіпун дурень, а не може він цього прагнути. Тому я думаю, що це витівки Шаркі. — Ясна річ, — підтакнув молодший Тім Вовнер, — інакше вони матусю Лотто, Геранію, не посадили б у Підвали: адже він її дуже любить, одну на всьому світі. У Гобіто–ні бачили, йшла Геранія по стежині з Кручі, зі своєю старою парасолькою. Їй назустріч, вгору, бандити на великому возі. Вона запитує: «Куди їдете?» — «До Торби–на–Кручі». — «Навіщо?» — «Будувати комори для Шаркі». Вона зарепетувала: «Та хто це вам дозволив?» — «Шаркі, — відповідають, — геть з дороги, стара відьмо!» Ну, вона як закричить: «Я вам покажу Шаркі! Підлі негідники, злодії!» — і кинулася на них з парасолькою. А вони удвічі вищі на зріст! Ну, ясна річ, схопили її й потягли до Підвалів, а вона вже не молоденька! Звичайно, особливою любов’ю вона не користувалася, але, якщо чесно, Геранія виявилася хоробрішою за інших!
Аж тут до кухні ввалився Сем зі своїм батьком. Старий Гемджи на вигляд за рік не змінився, але оглухнув ще дужче.
— Добрий вечір, пане Торбинсе, — сказав він. — Радий вас бачити живого і здорового. Але, пане, я на вас, якщо можна так висловитися, серджуся: не треба було продавати Кручу! З цього всі лиха і почалися. Поки ви, пане, мандрували собі по чужих краях і боролися з Чорним народцем — якщо, звичайно, я вірно зрозумів, що Сем наплів, а його годі й витлумачити! — отож, поки суд та діло, лиходії перекопали всю нашу Кручу, і плакала моя бараболька!
— Дуже вам співчуваю, пане Гемджи, — відповів Фро–до. — Тепер я повернувся і подбаю в міру сил, щоб відшкодувати збиток.
— Дякую на доброму слові! Пан Фродо Торбинс — порядний гобіт, я це завжди казав, хоча, перепрошую, аж ніяк не про всіх, що носять це ім’я, можна сказати те саме. Сподіваюся, мій Сем поводився як слід? Ви ним задоволені?
— Цілком! — запевнив Фродо. — Не знаю, чи повірите, але ваш Сем тепер відомий на весь світ, звідси аж до Моря, а на Великій Ріці про нього пісні складають!
Сем почервонів і з вдячністю глянув на Фродо: Трояндочка зашарілася й посміхнулася герою!
— Повірити важко, — сказав Гемджи–старший. — Але, бачу, малий потрапив у дивну компанію. Що за каптан! Навіщо пристойному гобіту чіпляти на себе залізяки? Щоправда, вони зношуються не так швидко, як сукно…
Вранці і хазяїни, і гості піднялися ще вдосвіта. Ніч минула спокійно, однак ранок обіцяв великі клопоти.
— Схоже, у Торбі супротивника вже немає, — сказав Вовнер, — але банда з Роздоріжжя от–от з’явиться.
Не встигли поснідати, як примчав посланець з Туквича, бадьорий, розпалений:
— Тан підняв на ноги усю чверть! Новини повзуть, мов пожежа! Бандити, що тримали Туквич в облозі, тобто які живі зосталися, втекли на південь. Тан переслідує їх, щоб не дати з’єднатися з іншими. Пан Меррі з ним, а Перегрін виїхав майже сам, не хотів порушувати плани Брендібоків…
Меррі, що пробув цілу ніч у сідлі, повернувся на ферму близько десятої ранку.
Його новини були не такі приємні.
— Ми не всіх виловили, вони зібралися біля Роздоріжжя і прямують сюди гуртом, близько сотні. Йдуть і підпалюють усе, що побачать, негідники!
— Так, ці до переговорів не схильні, — сказав Вовнер. — Вони вбивати йдуть. Якщо Тук зі своїми не встигне прийти раніше, доведеться ховатись і стріляти з засідки. На жаль, пане Фродо, без бійки не обійдеться!
120 
