248 
— Мені так жаль, — вона вже це казала, але що іншого тут можна ще сказати?
Сльоза скотилася йому по щоці.
— Я поїду, куди скажеш, Міссі Лу. Їхатиму, поки пиво не закінчиться. Хо пива?
— Так, дякую. — Пиво було теплим, але вона пила пожадливо. Дуже вона була спрагла. Виловила з кишені одну пігулку і запила її другим довгим ковтком пива. Відчула, як їй загуділо в голові. Дуже приємно. Вона видобула ще одну пігулку перкоцету і запропонувала Алдену. — Хочете? Від цього вам покращає.
Він узяв пігулку й теж проковтнув, запивши пивом, навіть не поцікавившись, що воно таке. Вже й Моттонська дорога. Він пізно помітив перехрестя і різко завернув, сплющивши поштову скриньку Крамлі. Саммі не звернула уваги.
— Бери ще, Міссі Лу.
— Дякую вам, сер, — вона взяла наступну бляшанку і хлопнула лючком відкривачки.
— Ти бачи'а мого хлопчика? — У жеврінні приладової панелі очі Алдена волого відсвічували жовтим. Це були очі собаки, котрий на бігу натрапив на яму і зламав собі ногу. Ти бачи'а мого хлопчика?
— Так, сер, — кивнула Саммі. — Звичайно ж, я бачила. Я тоді теж там була.
— Там тоді всі були. Я здав в оренду моє поле. Ма'ть, так допоміг йому загинути. Хтозна. Нам ніколи нічо не знаття, ге?
— Авжеж, — погодилась Саммі.
Алден запустив руку в кишеню свого комбінезону і витяг звідти пошарпане портмоне. Розкрив його обома руками, кинувши кермо, і почав скоса заглядати до целулоїдних кишеньок гаманця.
— Це мої хлопці подарували мені це по'моне, — повідомив він. — Рорі й Оллі. Оллі ще живий.
— Гарний гаманець, — похвалила Саммі, нахиляючись, щоб перехопити кермо.
Вона так робила, коли вони ще жили разом з Філом. Часто. Пікап містера Дінсмора повільно рухався доволі імпозантними галсами, ніби з наміром не оминути наступної поштової скриньки. Та все гаразд було; бідний дядечко їхав усього лиш зі швидкістю двадцять миль, і Моттонська дорога лежала попереду порожня. Стиха грало радіо, по РНГХ «Сліпі Хлопці з Алабами»[319] співали «Солодку надію Небес».
Алден вручив гаманець їй.
— Там він є, мій хлопчик. З його ді'усем.
— Ви поведете машину, поки я подивлюся? — спитала Саммі.
— Звісно, — знову взявся за кермо Алден. Пікап поїхав трішки швидше і трішки пряміше, хоча й гуляв відносно осьової лінії.
На вицвілому кольоровому знімку обіймали один одного хлопець і старий чоловік. На старому був картуз «Ред Сокс» і киснева маска. У хлопця на обличчі сяяла широка усмішка.
— Він був красивий хлопчик, сер, — сказала Саммі.
— Йо, красивий хлопчик. Гарний, розумний хлопчик, — Алден різко, без сліз, болісно застогнав. Мов заревів віслюк. З губ йому бризнула слина. Машина вильнула, потім виправилась.
— У мене теж є гарний хлопчик, — сказала Саммі. І почала плакати. Колись, пригадала вона, їй подобалось мучити ляльок «Братц». Тепер вона сама знала, як воно почувається у мікрохвильовці. Як пекельно боляче мучитися в палаючій печі. — Я його поцілую, коли побачу. Всього розцілую.
— Поцілуй, — кивнув Алден.
— Так, поцілую.
— Ти його поцілуй, і обійми, і притисни до себе.
— Я так і зроблю, сер.
— Я би теж поцілував мого хлопчика, аби зміг. Я б розцілував його в обидві щоки.
— Я знаю, ви так би й зробили, сер.
— Але я його поховав. Сьогодні вранці. Прямо на тім місці.
— Мені так жаль, це така втрата.
— Візьми собі ще пива.
— Дякую вам. — Вона взяла бляшанку. Вона вже почала п'яніти. Так гарно п'яніти.
Таким чином вони просувалися далі, в той час, як рожеві зірки над ними розгорялися яскравіше, мерехтіли, але не падали, ніякого метеорного дощу не було цієї ночі. Так вони проминули і трейлер Саммі, куди вона вже ніколи більше не повернеться, навіть не пригальмувавши, проминули.
17
Було десь чверть на восьму, коли Розі Твічел постукала в скляну панель дверей «Демократа». Джулія, Піт і Тоні стояли біля довгого стола, створюючи примірники свіжого чотиришпальтового числа газети. Піт з Тоні збирали аркуші докупи, а Джулія скріплювала їх степлером і складала до пачки.
Побачивши Розі, Джулія енергійно їй махнула: мовляв, заходь. Розі прочинила двері й аж трохи похитнулась:
— Боже, як тут у вас жарко.
— Вимкнули кондиціонер для економії палива, — пояснив Піт Фрімен. — А ксерокс дуже гріється, коли довго працює. А сьогодні йому довелося попрацювати добряче. — Але промовив він це з гордим виглядом. Розі подумала, що в них у всіх трьох зараз гордий вигляд.
248 
