249 
— Я гадав, у вас зараз мусив би бути скажений натовп у ресторані, — промовив Тоні.
— Зовсім навпаки. Сьогодні ввечері там хоч на оленів полюй. Думаю, багато людей не хочуть мене бачити, бо мого кухаря заарештовано за вбивства. І ще я думаю, вони соромляться дивитися одне одному в вічі після того, що трапилося сьогодні вранці у «Фуд-Сіті».
— Іди-но сюди ближче, візьми, подивися газету, — покликала її Джулія. — Ти в нас героїня, дівиця з обкладинки, Розі.
Угорі було надруковано червоними літерами БЕЗПЛАТНИЙ ВИПУСК — КРИЗА ПІД КУПОЛОМ — БЕЗПЛАТНИЙ ВИПУСК.
Під цією шапкою шістнадцятим кеглем, котрого Джулія до останніх двох випусків «Демократа» ніколи не використовувала, йшов заголовок:
КОЛОТНЕЧА І ВБИВСТВА З ПОГЛИБЛЕННЯМ КРИЗИ
На фото була саме Розі. У профіль. Біля губ вона тримала мегафон. З невмисним кучериком, що впав їй на лоба, виглядала вона надзвичайно красивою. За нею виднівся прохід відділу макаронних виробів і соків, де на підлозі, схоже, валялося кілька розбитих пляшок соусів до спагеті. Підпис зазначав: Утихомирення колотнечі: Розі Твічел, засновниця й власниця «Троянди-Шипшини», заспокоює колотнечу з допомогою Дейла Барбари, котрого було заарештовано за вбивства (див. репортаж нижче і статтю на стор. 4).
— Святий Боже, — видихнула Розі. — Ну… принаймні ви зняли мене з кращого боку. Якщо я його взагалі маю.
— Розі, — урочисто промовив Тоні Гай. — Ви виглядаєте, як Мішель Пфайфер.
Розі фиркнула, показавши йому середнього пальця. Вона вже почала читати редакційну статтю.
СПЕРШУ ПАНІКА, ПОТІМ СОРОМ
Текст Джулії Шамвей
Не кожен мешканець Честер Мілла знає Дейла Барбару (він не так давно в нашому місті), але чимало людей куштували приготовлені ним страви в «Троянді-Шипшині». Ті ж, хто його знали — до сьогоднішнього дня, — могли б сказати, що він виявився добрим поповненням для нашої громади, якщо пригадати його суддівство матчів із софтболу в липні й серпні, участь у збиранні книжок для середньої школи у вересні і збиранні сміття в День чистого міста лише два тижні тому.
І от сьогодні «Барбі» (так його звуть ті, хто знайомий з ним) був заарештований за чотири шокуючих убивства.
Убивства людей, яких добре знали в місті й любили. Людей, котрі, на відміну від Барбари, прожили тут все життя.
За нормальних обставин «Барбі» доправили б до в'язниці округу Касл, йому б надали можливість зробити один телефонний дзвінок і забезпечили адвоката, якби він не мав змоги винайняти його сам. Йому б висунули звинувачення, а експерти, котрі добре знаються на своїй справі, розпочали збирання доказів.
Нічого цього не відбулося, і ми всі знаємо чому: через Купол, котрий замкнув наше місто, відокремивши нас від решти світу. Але хіба здоровий глузд і процесуальні правила теж замкнуто? Несуттєво, наскільки шокуючий злочин трапився, недоведених звинувачень недостатньо для виправдання такого поводження з Дейлом Барбарою і пояснення того, що новий шеф поліції відмовився відповідати на питання, а також дати дозвіл вашому кореспондентові пересвідчитися, що Дейл Барбара ще живий, хоча батькові Дорогі Сендерс — першому виборному Ендрю Сендерсу — було дозволено не лише відвідати не звинуваченого офіційно арештанта, але й принижувати його…
— Ф'ю! — присвиснула Розі, підводячи вгору очі. — Ти дійсно збираєшся це надрукувати?
Джулія махнула рукою в бік купи вже складених газет.
— Це вже надруковано. А що? Ти маєш щось проти?
— Ні, але… — Розі швиденько пробігла очима решту статті, котра була дуже довгою і що далі, то дужче «пробарбівською». Закінчувалася вона зверненням до кожного, хто може маги інформацію щодо цих убивств, зголоситися, і припущенням, що після закінчення кризи, а вона безумовно колись закінчиться, поведінка мешканців міста щодо цих вбивств постане в центрі прискіпливої уваги не тільки жителів штату Мейн чи громадян Сполучених Штатів, а й усього світу.
— І ти не боїшся накликати на себе неприємності?
— Це свобода преси, Розі, — промовив Піт тоном, який навіть йому самому видався доволі непевним.
— Це те, що зробив би Горес Ґрілі, — твердо проказала Джулія, і її коргі, що дрімав на своїй ковдрі в кутку, підняв голову на знайоме ім'я. Побачивши Розі, він підбіг до неї по ласку, і вона його, певна річ, погладила кілька разів.
249 
