251 
— Вам треба вертатися додому зараз, сер. Там ваша дружина, ви мусите її втішати. Та другий ваш син, про якого вам треба піклуватися.
— Ма'ть, ти таки права.
— Я точно права.
— А ти сама в порядку?
— Так, сер, — вона вилізла з кабіни, а тоді знову обернулася до нього. — То ви поїдете додому?
— Спробую, — відповів він.
Затріснувши дверцята пікапа, Саммі затрималась на початку під'їзної алеї, щоб подивитись, як він розвертатиметься. Алден в'їхав у рівчак, проте там було сухо, тож він успішно вибрався. Машина рушила в бік шосе 119, спершу вихилясом, але невдовзі хвостові вогні почали триматися більш-менш рівної лінії. Знову він їде серединою дороги — по цій блядській білій смузі, сказав би Філ, — але вона сподівалася, що з ним буде все гаразд. Уже пів на дев'яту, цілком стемніло, навряд чи хто йому трапиться назустріч, подумала вона.
Коли його задні вогні нарешті зникли вдалині, вона вирушила до темної будівлі ранчо. Цей дім навряд чи міг конкурувати з деякими гарними старими будинками на міському пагорбі, але був гарнішим за будь-який з тих, у яких їй доводилося жити. Вона була тут одного разу з Філом, ще в ті часи, коли він не робив нічого іншого, а лише потроху торгував травичкою та для власних потреб трішечки варив кришталь у їхньому трейлері. Ще до того, як він став перейматися своїми дивними ідеями щодо Ісуса й відвідувати ту гівняну церкву, де кожний вважає, що геть усі підуть до пекла, окрім них. Саме з релігії й почалися всі неприємності Філа. Це привело його до Коґґінса, а Коґґінс або хтось інший перетворив його на Майстра.
Люди, котрі жили тут, не були присадженими на метамфетамін торчками; торчкам не вдалося б довго утримувати такої садиби; вони б її уже перезаклали сто разів. Але Джек і Майра Еванс любили час від часу потішити себе мариваною, і Філ Буші радо постачав їм травичку. Вони були добрими людьми, і Філ ставився до них добре. У ті старі дні він ще міг ставитися до людей по-доброму.
Майра пригощала їх кавою-глясе. Саммі тоді ходила, здається, на сьомому місяці, вагітна Малюком Волтером, її добряче рознесло, і Майра спитала, кого б вона хотіла, хлопчика чи дівчинку. Зовсім не дерла перед Саммі носа. Джек якраз покликав Філа до свого кабінету-комірчини, щоб розрахуватися, і Філ їй гукнув: — Агов, любонько, йди-но сюди, поглянь!
Усе це здавалося таким тепер далеким.
Вона поторсала передні двері. Вони були замкнені. Саммі підняла один з декоративних каменів, якими Майра колись обклала свій квітник, і, зважуючи його в руці, стала напроти великого фронтального вікна. Поміркувавши трохи, вона, замість того щоб кинути камінь, пішла навкруг будинку. У її теперішньому стані залазити крізь вікно буде важко. Та й навіть якщо вона спроможеться (і то обережно), можна так порізатися, що решта її планів на цей вечір підуть на пси.
Та й сам будинок дуже гарний. Їй не хотілося його нівечити, якщо без цього можна обійтися.
І їй не довелося цього робити. Тіло Джека вивезли, у цьому сенсі місто ще достатньо вправно функціонувало, але ніхто не поклопотався замкнути задні двері. Саммі легко ввійшла досередини. Генератор не працював, і в домі було темніше, ніж у єнота в гузні, але на печі лежала коробка дерев'яних сірників і перший же, який вона запалила, освітив ліхтарик на кухонному столі. Ліхтарик працював добре. У його промені вона помітила щось схоже на криваву пляму на підлозі. Поспішно відвела ліхтар звідти і вирушила до кабінетика Джека Еванса. Той містився відразу за вітальнею, комірчина така крихітна, що там буквально не було місця ні для чого іншого, крім письмового столу й заскленої шафи.
Вона повела променем ліхтаря по столу, потім підняла його так, що той відбився у склянистих очах найціннішого з Джекових трофеїв: то була голова лося, котрого він підстрелив у ТР-90 три роки тому. На цю голову тоді й покликав її подивитися Філ.
— Мені дістався останній квиток лотереї[320] того року, — розповідав їм Джек. — А добув я його ось цією штучкою. — Він показав на рушницю в шафі. Грізну на вигляд, та ще й з оптичним прицілом.
В одвірку з'явилася Майра, у її чашці з кавою постукували льодинки — така гарна, стильна, усміхнена жінка; Саммі розуміла, що їй такою ніколи не стати.
— Вона коштувала шалених грошей, але я йому дозволила купити цю рушницю після того, як він пообіцяв, що в грудні повезе мене на тиждень на Бермуди.
— Бермуди, — промовила зараз уголос Саммі, дивлячись на лосячу голову. — Так вона туди й не з'їздила. Як це печально.
251 
