109 
— Он як, молодий чоловіче, — сказав він, — ми, здається, бенкетуємо вже до ранку? Вибило сьому годину, хай йому чорт! Схоже на те, що ви вирішили вертатись додому тоді, коли всі добрі люди йдуть з дому.
— А вам не закинеш того самого, добродію Бонасьє, — відповів юнак. — Ви — справжнісінький взірець статечності. Правда, коли маєш молоду та гарну дружину, то не побіжиш за щастям: воно само приходить у дім. Чи не так, пане Бонасьє?
Бонасьє зблід, як смерть, і криво посміхнувся.
— Ха-ха, ви дуже веселий співрозмовник, — сказав він. — Але де це ви в біса вешталися вночі, мій юний пане? Певно, путівці не такі вже й зручні для прогулянок?
Д'Артаньян глянув на свої заболочені чоботи, потім його погляд ненароком ковзнув по черевиках і панчохах галантерейника. Вони, схоже, побували в одній калюжі: і ті, й ті були забрьохані однаково.
Раптом Д'Артаньянові сяйнуло. Той низенький сивий гладун, той одягнений у темне вбрання, схожий на слугу підтоптаний чоловічок, з яким так зневажливо поводилися вершники, що супроводили карету, був не хто інший, як Бонасьє.
Чоловік керував викраденням своєї дружини!
Д'Артаньян ледве стримався, щоб не схопити галантерейника за горло й не задушити його. Але, як ми вже казали, він був розважливий і обережний, тож миттю опанував себе. Г все ж юнак так змінився на обличчі, що Бонасьє перелякався на смерть і мимоволі позадкував; але він стояв біля зачиненої стулки дверей, і ця перешкода змусила його залишитись на місці.
— Ти ба! Ви — жартівник, голубе, — сказав Д'Артаньян, — бо мені здається, що коли мої чоботи треба почистити, то й ваші панчохи з черевиками ждуть-не діждуться щітки. Невже й ви, добродію Бонасьє, десь тинялися, шукаючи пригод? їй-право, навряд чи це можна пробачити людині вашого віку, яка ще й має молоду та гарненьку дружину.
— О ні, боронь Боже! — відповів Бонасьє. — Це я вчора їздив до Сен-Манде розпитати про служницю, яка мені дуже потрібна; а що дороги нині погані, то я й привіз на ногах усе це болото і ще не встиг почиститися.
Те, що Бонасьє назвав саме цю місцевість, підтвердило Д'Артаньянові підозри: адже на Сен-Манде їхати зовсім в інший бік, ніж на Сен-Клу.
Це припущення враз заспокоїло юнака. Якщо Бонасьє знає, де дружина, то можна, вдавшися до крайніх заходів, змусити його розв'язати язика й виказати таємницю. Треба тільки зробити так, щоб це припущення перетворилося на певність.
— Даруйте, любий пане Бонасьє, мою безцеремонність, — сказав Д'Артаньян, — але я страшенно хочу пити. Знаєте, ніщо так не викликає спраги, як безсонні ночі. Дозвольте мені випити у вас склянку води; певно, ви не відмовите своєму сусідові в такій дрібничці.
І, не чекаючи дозволу хазяїна, Д'Артаньян хутко ввійшов до кімнати й глянув на ліжко. Постіль була не зім'ята. Бонасьє не лягав. Отож, він вернувся додому недавно — годину, щонайбільше дві тому; він супроводив свою дружину до того місця, куди її відвезли, або принаймні до першої поштової станції.
— Дякую, добродію Бонасьє, — мовив юнак, випивши склянку. — Це все, що мені треба було від вас. Тепер я піду до себе й накажу Планше почистити свої чоботи, а коли він упорається з цим, то, якщо хочете, виряджу його до вас — хай він наваксує й ваші черевики.
Д'Артаньян пішов, а галантерейник залишився стояти, ошелешений цим дивним прощанням. Він навіть подумав, чи, бува, не заплутався у власній брехні.
Біля своїх дверей на сходах Д'Артаньян зустрів стурбованого Планше.
— Ах, добродію! — вигукнув слуга, побачивши хазяїна. — Знову новина, і я нетерпляче на вас чекаю.
— Що сталося? — спитав Д'Артаньян.
— Я ладен поставити сто, навіть тисячу проти одного, пане, що ви не вгадаєте, хто приходив сюди, поки вас не було.
— Коли саме?
— Півгодини тому, поки ви були в пана де Тревіля.
— То хто ж приходив? Кажи швидше.
— Пан де Кавуа.
— Пан де Кавуа?
— Власною персоною.
— Капітан гвардії його високопреосвященства?
— Він самий.
— Він приходив арештувати мене?
— Мені здалося, що так, хоч він і всміхався дуже улесливо.
— Ти кажеш, що він улесливо всміхався?
— Знаєте, пане, це була просто медова усмішка.
— Справді?
— Він сказав, що його високопреосвященство зичить вам добра і просить завітати до Пале-Руаялю[118].
— Що ж ти йому відповів?
— Що це неможливо — адже вас немає вдома, в чому він може пересвідчитися сам.
109 
