194 
— Годі! — сказав Атос — Так ми ще можемо посваритися з ким-небудь, а це нам зараз зовсім ні до чого. Д'Артаньяне, розкажіть, як ви провели цю ніч; про свою ми розповімо вам пізніше.
— Ай справді, — озвався якийсь кіннотник, — ви вночі були в траншеях, панове гвардійці, і, здається, добряче поскубли ла-рошельців?
Д'Артаньян глянув на Атоса, ніби питаючи, чи відповідати непроханому співрозмовникові.
— Слухай, — сказав Атос, — невже ти не чуєш, що пан де Бюзиньї робить тобі честь і звертається до тебе? Розкажи, що сталося у вас сьогодні вночі, адже добродіям цікаво знати про це.
— Фи фзяли пастіон? — спитав швейцарець, який пив ром з пивного кухля.
— Так, добродію, — вклонившись, відповів Д'Артаньян, — нам випала така честь. Ми навіть підклали, як ви, може, чули, під один з його рогів бочку з порохом, і коли вона вибухнула, то зробила в стіні чималий пролом; та й всі стіни почали обсипатися — адже бастіон досить старий.
— А який це бастіон? — спитав драгун, тримаючи наштрикнуту на шаблю гуску, яку він приніс сюди засмажити.
— Бастіон Сен-Жерве, — відповів Д'Артаньян, — з якого ла-рошельці весь час обстрілювали наших фортифікаційних робітників.
— Жарко було?
— Ще б пак! Ми втратили п'ять душ, а ла-рошельці — вісім чи й десять.
— Тшорт запирай! — вигукнув швейцарець, який, незважаючи на чудовий вибір лайок, що існував у німецькій мові, лаявся тільки по-французьки.
— Цілком можливо, — зауважив кіннотник, — що вранці вони пошлють туди саперів, і ті відбудують бастіон.
— А чого ж, — відповів Д'Артаньян.
— Панове, — сказав Атос, — пропоную заклад.
— Авшеш, саклат! — підхопив швейцарець.
— Який заклад? — спитав кіннотник.
. — Стривайте, — мовив драгун і поклав свою шаблю, наче рожен, на два великі залізні тагани, під якими палав огонь, — я теж не маю нічого проти закладу. Гей, хазяїне! Мерщій підставте лист, а то сало буде капати у вогонь. Чого пропадати такій смакоті!
— Це прафта, — сказав швейцарець. — Гусячи шир душе смашно з фаренням.
— Отак! — полегшено зітхнув драгун. — А тепер поговорімо про заклад! Ми слухаємо вас, пане Атосе!
— На що ви хочете закластися? — спитав кіннотник.
— Ось послухайте! Я пропоную вам, пане де Бюзиньї, йти в заклад, — відповів Атос, — що ми — троє моїх друзів, добродії Портос, Араміс і Д'Артаньян, та я — поснідаємо в бастіоні Сен-Жерве й пробудемо там рівно годину, хвилина в хвилину, хоч би як ворог намагався вибити нас звідти.
Портос і Араміс перезирнулись, зрозумівши, що Атос має на гадці.
— Зглянься, — прошепотів Д'Артаньян на вухо Атосові, — адже нас там уб'ють.
— Нас неодмінно уб'ють, якщо ми не підемо туди, — відповів Атос.
— Слово честі, панове! — сказав Портос, зручніше вмощуючись на стільці й підкручуючи вуса. — Це, далебі, чудовий заклад.
— І тому я його приймаю, — підхопив пан де Бюзиньї. — Лишається тільки визначити умови.
— Вас четверо, панове, — відповів Атос, — і нас четверо; обід на вісім персон на вибір кожного — це вам підійде?
— Якнайкраще, — мовив пан де Бюзиньї.
— Я згоден, — кивнув головою драгун.
— І мені пітійте, — сказав швейцарець.
Четвертий учасник, який грав у цій сцені німу роль, нахилив голову на знак згоди.
— Ваш сніданок готовий, панове, — озвався корчмар.
— То принесіть його! — звелів Атос.
Корчмар приніс сніданок. Атос покликав Грімо, показав йому на великий кошик, що валявся в кутку зали, і жестом наказав загорнути в серветки принесену смаженю.
Грімо збагнув, що йдеться про сніданок десь на повітрі. Він узяв кошик, поклав у нього смаженю, поставив пляшки й повісив кошик на руку.
— Де ж ви збираєтесь снідати? — спитав корчмар.
— Чи вам не однаково? — відповів Атос — Аби за сніданок було заплачено.
І він величним жестом кинув на стіл два пістолі.
— Накажете дати здачі, пане офіцере? — спитав корчмар.
— Ні; додай тільки дві пляшки шампанського, а решту візьми собі за серветки.
Справа виявилася не такою вигідною, як корчмареві здалося спочатку, але він надолужив на тому, що поклав у кошик замість шампанського дві пляшки анжуйського вина.
— Пане де Бюзиньї, — сказав Атос, — зводите поставити ваш годинник за моїм чи накажете мені поставити свій за вашим?
— Будь ласка, добродію! — відповів кіннотник, виймаючи з кишені золотого годинника, оздобленого діамантами. — Зараз пів на восьму.
194 
