Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... 
145 
— Я бачу, що ви маєте повну рацію, Афранію, — говорив Пілат, — я лише дав собі волю висловити свій
здогад.
— Він, на жаль, помилковий, прокураторе.
— Але що, що ж у такому разі? — вигукнув прокуратор, з жадібною цікавістю вдивляючись в обличчя Афранія.
— Я гадаю, що це все ті ж гроші.
— Чудова думка! Але хто і за що міг запропонувати йому гроші за городом?
— О ні, прокураторе, не те. У мене склалася єдина версія, і якщо вона хибна, то інших пояснень я, далебі, не знайду. — Афраній нахилився ближче до прокуратора і пошепки договорив: — Іуда хотів заховати свої гроші в криївці, відомій одному йому.
— Дуже проникливе пояснення. Так, певне, справа і стояла. Тепер я вас розумію, його виманили не люди, а його власна хіть. Так, так, це воно.
— Отож. Іуда був недовірливий. Він переховував гроші від людей.
— Так, ви сказали, в Гефсиманії. А чому саме там ви наміряєтеся шукати його — цього я, зізнаюсь, не розумію.
— О, прокураторе, це дуже просто. Ніхто не ховатиме гроші на дорогах, у відкритих і незахищених місцях. Іуда не був ні на дорозі в Хеврон, ні на дорозі у Віфанію. Він мусив бути в захищеному, відлюдному місці з деревами. Це так просто. А таких інших місць, окрім Гефсиманії, під Єршалаїмом немає. Далеко йти він не міг.
— Ви цілком переконали мене. Отож, до чого вдатися тепер?
— Я почну негайно шукати убивць, котрі вистежили Іуду за городом, а сам тим часом, як уже доповідав вам, здамся на суд.
— За що?
— Моя охорона спустила його з ока ввечері на базарі після того, як він покинув палац Каїфи. Як це могло статися, не збагну. Такого ще не було в моєму житті. Його взяли під нагляд відразу ж після нашої розмови. Але побіля базару він крутнувся, пішов на таку дивну петлю, що без сліду пропав.
— Отож. Знаймую вам, що я не вважаю за потрібне віддавати вас під суд. Ви зробили все, що було до спромоги, і ніхто на світі, — тут прокуратор посміхнувся, — не зумів би зробити більше вашого! Накладіть яку пеню на стежіїв, що спустили з ока Іуду. Але й тут, попереджаю вас, я не хочу, щоб пеня та була хоч трохи сувора. Врешті, ми зробили все для того, щоб оберегти цього негідника! Ба, я забув спитати, — прокуратор потер чоло, — як же вони прихитрились підкинути гроші Каїфі?
— Бачите, прокураторе… Це не так і хитро. Месники прийшли в затилля палацу Каїфи, там, де провулок вивищується над заднім двором. Вони перекинули пакунок через огорожу.
— З цидулою?
— Так, саме так, як ви і завбачували, прокураторе. А втім, гляньте, — вмить Афраній зірвав печатку з пакунка і показав його нутрощі Пілату.
— Згляньтеся, що ви робите, Афранію. Адже печатки-бо, напевно, храмові!
— Прокураторові не варт турбувати себе цим питанням, — відповів Афраній, згортаючи пакунок.
— Невже всі печатки є у вас? — розсміявшись, запитав Пілат.
— Інакше й бути не може, прокураторе, — без тіні посмішки, дуже суворо відповідав Афраній.
— Уявляю, що то діялось у палаці Каїфи!
— Так, прокураторе, це спричинилося до великого занепокоєння. Мене вони запросили негайно.
Навіть у напівтемряві було видно, як виблискують Пілатові очі.
— Це цікаво, цікаво…
— Насмілюся заперечити, прокураторе, це не було цікаво. Нудна і стомлива справа. На моє питання, чи не сплачувалося кому грошей в палаці Каїфи, мені сказали якнайрішучіше, що такого не було.
— Он воно що! Ну, то коли не сплачувалося, то й не сплачувалося. Тим важче буде відшукати вбивць.
— Достеменно так, прокураторе.
— Стривайте, Афранію, ось що раптом мені спало на думку: чи не наклав він на себе руки?
— О ні, прокураторе, — навіть відкинувшись від здивування в кріслі, відповів Афраній, — даруйте, але таке цілком неймовірне!
— Ох, в цьому городі все ймовірне! Я ладен битися об заклад, що невдовзі чутки про це поповзуть городом.
У цю мить Афраній кинув на прокуратора свій погляд, подумав і відповів:
— Таке може статися, прокураторе.
Прокуратор явно все ніяк не міг облишити це питання про вбивство людини з Киріафа, хоча і так уже все було зрозуміло, і запитав навіть з певною замріяністю:
— А я хотів би бачити, як вони вбивали його.
— Убито його надзвичайно спритно, прокураторе, — відповів Афраній, дещо іронічно поглядаючи на прокуратора.
— Звідки ви аж таке знаєте?
— Будьте ласкаві звернути увагу на калитку, прокураторе, — відповів Афраній, — я вам поручусь за те, що кров Іуди ринула хвилею. Мені доводилося бачити забитих, прокураторе, на своєму віку!
145 
