Последние отзывы

  141  

Трохи згодом можна було бачити, як він увіходив у браму Каїфового двору, а невдовзі — як він покидав цей двір. Після відвідин палацу, в якому вже палали світочі та смолоскипи, в якому вже закрутилася святкова веремія, молодик пішов ще бадьоріше, ще радісніше і пошвидкував назад на Поділ. На тому самому розі, де вулиця вливалася на плац торговища, у вируванні та штовханині його обігнала тендітна жінка, яка йшла мовби пританцьовуючи, в чорному запиналі, накинутому на самісінькі очі. Переганяючи молодого красеня, ця жінка на мить відкинула запинало вищенько, кинула в бік молодика погляд, але не тільки не сповільнила ходу, а пришвидшила її, наче намагаючись втекти від того, кого вона обігнала.

Молодик не лише завважив цю жінку, ні, він ще й упізнав її, а впізнавши, стенувся, зупинився, ошелешено дивлячись їй у спину, і враз пустився її доганяти. Мало не збивши з ніг якогось перехожого з глеком у руках, молодик наздогнав жінку і, важко переводячи подих від хвилювання, покликав її:

— Нізо!

Жінка обернулася, примружила очі, виображаючи на обличчі холодне невдоволення, і сухо відгукнулася по-грецькому:

— Ба, це ти, Іудо! А я тебе відразу й не впізнала. Та це добрий знак. У нас є прикмета, що той, кого не впізнали, забагатіє…

Хвилюючись так, що аж серце почало скакати, як пташка під чорним накривалом, Іуда спитав тремтливим шепотом, побоюючись, щоб не почули перехожі:

— Куди ж ти йдеш, Нізо?

— А навіщо тобі це знати? — відповіла Ніза, уповільнюючи ходу і спогорда дивлячись на Іуду.

Тоді голос Іуди забринів якось по-дитячому, він зашепотів розгублено:

— Але як так?.. Адже ми домовилися. Я хотів зайти до тебе. Ти сказала, що весь вечір будеш вдома…

— Ой, ні, ні, — відповіла Ніза і примхливо закопилила нижню губу, від чого Іуді здалося, що її обличчя, найвродливіше обличчя, яке будь-коли він бачив у житті, стало ще кращим, — я знудилася. У вас свято, а що накажеш робити мені? Сидіти і слухати, як ти зітхатимеш на терасі? Та ще боятися, що служниця розкаже про це чоловікові? Ні, ні, я надумала піти за город слухати соловейків.

— Як за город? — запитав спантеличений Іуда. — Сама?

— Певно, сама, — відповіла Ніза.

— Дозволь мені супроводжувати тебе, — задихаючись, попросив Іуда. Думки його скаламутилися, він забув про все на світі й дивився благально в блакитні очі Нізи, які тепер здавалися чорними.

Ніза нічого не відповіла і наддала ходи.

— Чом же ти мовчиш, Нізо? — жалібно попитав Іуда, рівняючи по ній свій крок.

— А мені не буде нудно з тобою? — раптом спитала Ніза і зупинилась.

Умить Іудині думки пішли шкереберть.

— Гаразд же, — полагіднішала врешті Ніза, — пішли.

— А куди, куди?

— Чекай-но… зайдімо в цей двір і умовимося, а то я боюся, що хтось знайомий побачить мене, а потім і рознесуть, що я була з любасом на вулиці.

І враз на торговищі не стало Нізи та Іуди. Вони перешіптувалися в підворітті якогось будинку.

— Іди до маслинового маєтку, — шепотіла Ніза, насовуючи запинало на очі й відвертаючись від якогось чоловіка, який з відром увіходив у підворіття, — в Гефсиманію, за Кедрон, зрозумів?

— Так, так, так.

— Я піду вперед, — вела далі Ніза, — але ти не йди слід у слід за мною, а відстань від мене. Я відійду вперед… Коли перейдеш потік… ти знаєш, де грот?

— Знаю, знаю…

— Пройдеш повз маслинові вичавки вгору і повертай до гроту. Я буду там. Та не смій іти зараз же за мною, май терпець, почекай тут. — І з цими словами Ніза вийшла з підворіття, наче і не говорила з Іудою.

Іуда простояв якусь хвилю сам, намагаючись зібрати докупи збурені думки. Серед них була гадка про те, як він пояснюватиме свою відсутність на святковій трапезі серед рідні, Іуда стояв і вигадував якусь брехню, але через збудження нічого до ладу не обміркував і не приготував, а ноги самі винесли його безвольного із підворіття геть.

Тепер він змінив напрям свого руху і вже не швидкував у бік Подолу, а повернув назад до палацу Каїфи. Свято вже увійшло в город. Навколо Іуди у вікнах не лише сяяли вогні, але вже було чути славослів’я. Останні запізнілі перехожі гнали віслюків, підстьобували їх, кричали на них. Ноги самі несли Іуду, і він не помітив, як повз нього промайнули вкриті мохом страшні Антонієві вежі, він не чув трубного гуку з фортеці, не завважив на комонну римську варту зі смолоскипом, що залив бентежним світлом його шлях.

  141