ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Алая роза Анжу

Зря потраченное время. Изложение исторического тексто. Не мое. >>>>>

Бабки царя Соломона

Имена созвучные Макар, Захар, Макаровна... Напрягает А так ничего, для отдыха души >>>>>

Заблудший ангел

Однозначно, советую читать!!!! Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... >>>>>

Наивная плоть

Не понимаю восторженных отзывов. Предсказуемо и шаблонно написано >>>>>

Охота на пиранью

Винегрет. Але ні, тут як і в інших, стільки намішано цього "сцикливого нацизму ©" - рашизму у вигляді майонезу,... >>>>>




  137  

— Так що можна ручатися, що розрухи більше не загрожуватимуть?

— Ручатися можна, — ласкаво поглядаючи на прокуратора, відповів гість, — лише за одну річ на світі — за могуття великого кесаря.

— Хай пошлють йому боги довге життя, — враз підхопив Пілат, — і загальний мир. — Він помовчав і вів далі: — То ви вважаєте, що війська тепер можна вивести?

— Я гадаю, що когорта Блискавичного може йти, — відповів гість і докинув: — Було б доцільно, щоб на прощання вона продефілювала по городу.

— Дуже слушна думка, — схвалив прокуратор, — післязавтра я її відпущу і сам поїду, і, присягаюсь вам бенкетом дванадцяти богів, ларами присягаюся — багато віддав би я, щоб вчинити так сьогодні ж!

— Прокуратор не любить Єршалаїма? — добродушно спитав гість.

— Згляньтеся! — усміхаючись, вигукнув прокуратор. — Немає безвідразнішого місця на землі. Я вже не кажу про природу! Я занедужую щоразу, коли доводиться сюди приїздити! Але це ще півбіди. Та ці свята — маги, химерники, чарівники, ці зграї богомольців… Фанатики, фанатики! Чого вартий був один цей месія, що його вони ні з того ні з сього почали чекати в цьому році! Кожної хвилини тільки й ждеш, що доведеться бути свідком найприкрішого кровопролиття. Весь час тасувати війська, читати доноси та ябеди, що половина їх до того ж написана на тебе самого! Погодьтеся, що це страшенно нудно. О, якби не імператорська служба!..

— Так, свята тут важкі, — погодився гість.

— Усією душею прагну, щоб вони швидше скінчилися, — енергійно додав Пілат. — Я дістану змогу нарешті повернутися до Кесарії. Повірте, ця варіятська Іродова будівля, — прокуратор змахнув рукою вздовж колонади, так що стало ясно, що він говорить про палац, — просто-таки зводить мене з розуму! Я не можу ночувати тут. Світ не знав більш дивацької архітектури. Так, але повернімося до справи. Насамперед цей триклятий Вар-равван не завдає вам клопоту?

Тут гість і послав свій особливий погляд у щоку прокураторові. Але той знуджено дивився вдалину, гидливо поморщившись і споглядаючи частину города, що лежала під його ногами і згасала в надвечір’ї. Загас і погляд гостя, повіки його опустилися.

— Слід гадати, що Вар став тепер безпечний, як ягня, — заговорив гість, і зморщечки пішли по круглому обличчі. — Йому не випада бунтувати тепер.

— Занадто відомий? — попитав Пілат, усміхнувшись.

— Прокуратор, як завше, досконало розуміє справу!

— Але ж, у кожному разі, — занепокоєно докинув прокуратор, і тонкий, довгий палець з чорним каменем персня піднісся вгору, — треба буде…

— О, прокуратор може бути певен, що поки я в Іудеї, Вар не зробить і кроку без того, щоб за ним не йшли по п’ятах.

— Тепер я спокійний, як, утім, і завжди спокійний, коли ви тут.

— Прокуратор надто ласкавий!

— А тепер прошу дати звідомлення про страту, — сказав прокуратор.

— Що саме цікавить прокуратора?

— Чи не було з боку натовпу спроб виказувати непокору? Це, безперечно, головне.

— Жодних, — відповів гість.

— Дуже добре. Ви самі пересвідчилися, що смерть настала?

— Прокуратор може бути певен у цьому.

— А скажіть… трунок їм давали перед тим, як повісити на стовпи?

— Так. Але він, — тут гість стулив очі, — відмовився його випити.

— Хто саме? — спитав Пілат.

— Даруйте, ігемоне! — скинувся гість. — Я не назвав? Га-Ноцрі.

— Божевільний! — сказав Пілат, чомусь гримасуючи. Під лівим оком у нього засмикалася жилка. — Вмирати від опіків сонця! Навіщо відмовлятися від того, що пропонують по закону! Якими словами він відмовлявся?

— Він сказав, — знову стуляючи очі, відповів гість, — що дякує і не винуватить за те, що в нього відібрали життя.

— Кого? — глухо запитав Пілат.

— Цього він не сказав, ігемоне.

— Не робив він спроб щось проповідувати у присутності солдатів?

— Ні, ігемоне, він не був багатомовний цього разу. Єдине, що він сказав, це, що серед людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.

— До чого це було мовлено? — почув гість притьмом надтріснутий голос.

— Цього не можна було збагнути. Він взагалі поводився дивацьки, як, втім, і завше.

— В чому дивацтво?

— Він усе намагався зазирнути в очі то одному, то іншому з оточуючих і все усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.

— Більше нічого? — спитав хрипкий голос.

— Більше нічого.

  137